 |
 |
 |
23 лютого 1 березня 2006 р
Леонiд Пята: <Краiна не повинна бездумно ув'язуватися у вiйськовi конфлiкти>
У день 17-оi рiчницi виведення вiйськ iз Афганiстану бориспiльцi
вшановували загиблих та обговорювали фiльм <9 рота>
Соломiя Вiтряк
До появи у нашому кiнопрокатi <9 роти> ще жоден фiльм не зазнавав стiльки обговорень критикiв та очевидцiв зображених подiй. I це не тiльки через вдалу та видовищну режисерську постановку Бондарчука. Фiльм, який з'явився майже через 17 рокiв пiсля закiнчення радянсько-афганськоi вiйни, мае бути не просто нагадуванням тих жахливих подiй. Бiльше трьох тисяч украiнцiв загинуло в Афганiстанi. Немае жодноi вулицi в Украiнi, житель якоi б не постраждав тодi, у 80-х роках, виконуючи . Парадоксом цiеi вiйни е те, що зовсiм юнi хлопцi наймогутнiшоi, як тодi стверджували, держави гинули i калiчились у мирний час на чужiй землi, яку за всю iсторiю нiхто так i не змiг пiдкорити. Про таке забувати не можна. Саме тому 15 лютого у Борисполi вiдбувся мiтинг пам'ятi, присвячений 17-iй рiчницi виведення вiйськ iз Афганiстану. В ньому взяли участь i представники блоку Бориспiльського мiського осередку <Народний союз Наша Украiна>, а також кандидат на посаду Бориспiльського мiського голови Леонiд Пята. Бiля меморiального комплексу виступили воiни-афганцi. Учасники мiтингу поклали квiти до пам'ятного каменя, на якому викарбувано iмена всiх загиблих бориспiльцiв.
17 рокiв: За цей перiод народилося i виросло цiле поколiння. А що вони, сьогоднiшнi школярi, студенти, знають про подii тих рокiв? Учасники мiтингу - молодiжне крило блоку <Наша Украiна> - запросили на конференцiю пiд назвою <И пусть не говорять, что мертвые не слышат, когда о них живые говорят> молодь iз профтехучилища та шкiл мiста. Усi учасники зiбралися у залi РайСТ для обговорення фiльму <9 рота>. Враженням вiд переглянутого фiльму подiлився депутат мiськоi ради, а нинi кандидат у депутати вiд блоку <Наша Украiна>, п'ятий номер у списку блоку Олег Станкевич. Це його брат Iгор Геннадiйович з 1982 по 1984 роки служив у Кандагарi i на власнi очi бачив усi жорстокостi, зображенi у фiльмi. Сам вiн повернувся з вiйни iнвалiдом, i сьогоднi пережите не дае йому жити повноцiнно. Валентина Федорiвна Швець, колишнiй завуч Бориспiльськоi школи N 8, розповiла про людину, чие iм'я поряд iз iншими викарбувано на пам'ятному каменi. Це Олександр Сенько, який навчався у восьмiй школi, добровольцем пiшов служити до Афганiстану. У лютому 1989-го року вiн надiслав мамi листа, в якому повiдомив радiсну звiстку, мовляв, дивiться по телебаченню, як виводитимуть радянськi вiйська, там повиннi були показати i його. Коли рiднi та однокласники Сашi зiбралися бiля телевiзорiв, то надiйшла страшна звiстка: вiн уже нiколи не повернеться - хлопець загинув у тi останнi днi вiйни. А скiльки iх було таких талановитих i працьовитих молодих людей! Скiльки наречених не дочекалися своiх хлопцiв, скiльки сiмей не було створено. Цi хлопцi могли б сьогоднi жити й трудитися на радiсть своiм родинам, на благо тепер уже незалежноi Украiни, як iхнi ровесники, котрих обминула та вiйна. У конференцii взяв участь Леонiд Пята - колишнiй офiцер ЗС, нинi вiйськовослужбовець у Службi безпеки Украiни, який нинi балотуеться на посаду мiського голови Борисполя, а також його довiрена особа Тетяна Яцюта, чоловiк якоi повернувся з Афганiстану iнвалiдом i помер уже на рiднiй землi, та ii син-школяр. Пiд час обговорення деяких епiзодiв фiльму <9 рота> Леонiд Леонiдович дав власнi коментарi, спираючись на розповiдi друзiв, якi проходили службу в гарячих точках. Як працiвник Служби безпеки Украiни вiн бачить основнi функцii своеi роботи у забезпеченнi захисту нацiональних iнтересiв Украiни як внутрiшнiх, так i зовнiшнiх:
- 15 рокiв Украiна не була втягнута в жоден вiйськовий конфлiкт. На щастя, молоде поколiння уникло участi у вiйнi, подiбнiй Афганськiй. Але не слiд забувати про солдатiв i офiцерiв, якi воювали у Косово, Сьерра-Леоне, Iраку: Менi ця тема е особливо близькою, бо рiдний брат Володимир у 2005 роцi перебував у складi батальйону миротворцiв у Косово. Сьогоднi досить гостро постае проблема про пiклування держави i мiсцевих органiв влади про учасникiв бойових дiй. Мiзернi пенсii та соцiальнi допомоги вiйськовим не дають можливостi нормально жити та забезпечувати гiдне життя своiм родинам. Людям, якi брали участь у збройних конфлiктах, зазвичай, важко адаптуватися у мирному суспiльствi. Часто, не знайшовши пiдтримки, вони зневiряються у життi. Дуже принизливим е те, що вiйськовослужбовцям сьогоднi через суд доводиться вибивати собi пенсiю. Тому одним з основних завдань мiсцевих органiв влади е створення належних умов для цих людей. Менi, як колишньому офiцеру Збройних сил i нинi офiцеру СБУ, боляче за тих людей, якi пройшли вiйну i кинутi державою напризволяще. Тому особливу увагу, коли буду обраний на посаду мiського голови, придiлятиму забезпеченню житлом учасникiв бойових дiй, допомагатиму у влаштуваннi на роботу, навчання, сприятиму дiяльностi ветеранськоi органiзацii учасникiв бойових дiй.
Розмова довкола вiйськовоi тематики не може обходитися без обговорення поняття патрiотизму. Кiлька поколiнь краiни виховувалося на патрiотичних фiльмах про Велику Вiтчизняну вiйну. Одне з них - це поколiння 80-х, саме тi хлопцi, якi пiшли служити до Афганiстану. Нiхто з них не вагався i не роздумував - iти служити до армii чи нi. Тодi не могло навiть розмов бути про те, щоб хтось вiдмовився служити, так же як i про те, щоб кинути пораненого чи вбитого у бою товариша. <Багато солдатiв i офiцерiв писали рапорти з проханням, аби iх вiдправили служити до Афганiстану, - розповiдае Леонiд Леонiдович. - Дуже важливо, щоб сьогоднi у молодi на тому ж рiвнi було розвинуте почуття патрiотизму, але це не означае, що наша краiна повинна бездумно ув'язуватися у вiйськовi конфлiкти. У наш час поняття патрiотизму слiд пов'язувати з вiдстоюванням iнтересiв Украiни як незалежноi держави. Наближаеться 23 лютого - День захисника Вiтчизни. У цей день прийнято вшановувати усiх вiйськових, якi у лавах Збройних сил Украiни служать справi змiцнення обороноздатностi та пiдвищення безпеки держави. Я вiтаю зi святом усiх вiйськовослужбовцiв, украiнських миротворцiв, ветеранiв Великоi Вiтчизняноi вiйни та вiйни в Афганiстанi, бажаю всiм мiцного здоров'я, мужностi, а вашi заслуги перед Батькiвщиною щоб завжди оцiнювалися достойно>. Дуже хочеться, щоб усi чоловiки, незалежно вiд того, служили вони у радянських вiйськах чи давали присягу на вiрнiсть незалежноi Украiни, були щасливими i вiдчували пiдтримку держави.
17 рокiв: За цей перiод народилося i виросло цiле поколiння. А що вони, сьогоднiшнi школярi, студенти, знають про подii тих рокiв? Учасники мiтингу - молодiжне крило блоку <Наша Украiна> - запросили на конференцiю пiд назвою <И пусть не говорять, что мертвые не слышат, когда о них живые говорят> молодь iз профтехучилища та шкiл мiста. Усi учасники зiбралися у залi РайСТ для обговорення фiльму <9 рота>. Враженням вiд переглянутого фiльму подiлився депутат мiськоi ради, а нинi кандидат у депутати вiд блоку <Наша Украiна>, п'ятий номер у списку блоку Олег Станкевич. Це його брат Iгор Геннадiйович з 1982 по 1984 роки служив у Кандагарi i на власнi очi бачив усi жорстокостi, зображенi у фiльмi. Сам вiн повернувся з вiйни iнвалiдом, i сьогоднi пережите не дае йому жити повноцiнно. Валентина Федорiвна Швець, колишнiй завуч Бориспiльськоi школи N 8, розповiла про людину, чие iм'я поряд iз iншими викарбувано на пам'ятному каменi. Це Олександр Сенько, який навчався у восьмiй школi, добровольцем пiшов служити до Афганiстану. У лютому 1989-го року вiн надiслав мамi листа, в якому повiдомив радiсну звiстку, мовляв, дивiться по телебаченню, як виводитимуть радянськi вiйська, там повиннi були показати i його. Коли рiднi та однокласники Сашi зiбралися бiля телевiзорiв, то надiйшла страшна звiстка: вiн уже нiколи не повернеться - хлопець загинув у тi останнi днi вiйни. А скiльки iх було таких талановитих i працьовитих молодих людей! Скiльки наречених не дочекалися своiх хлопцiв, скiльки сiмей не було створено. Цi хлопцi могли б сьогоднi жити й трудитися на радiсть своiм родинам, на благо тепер уже незалежноi Украiни, як iхнi ровесники, котрих обминула та вiйна. У конференцii взяв участь Леонiд Пята - колишнiй офiцер ЗС, нинi вiйськовослужбовець у Службi безпеки Украiни, який нинi балотуеться на посаду мiського голови Борисполя, а також його довiрена особа Тетяна Яцюта, чоловiк якоi повернувся з Афганiстану iнвалiдом i помер уже на рiднiй землi, та ii син-школяр. Пiд час обговорення деяких епiзодiв фiльму <9 рота> Леонiд Леонiдович дав власнi коментарi, спираючись на розповiдi друзiв, якi проходили службу в гарячих точках. Як працiвник Служби безпеки Украiни вiн бачить основнi функцii своеi роботи у забезпеченнi захисту нацiональних iнтересiв Украiни як внутрiшнiх, так i зовнiшнiх:
- 15 рокiв Украiна не була втягнута в жоден вiйськовий конфлiкт. На щастя, молоде поколiння уникло участi у вiйнi, подiбнiй Афганськiй. Але не слiд забувати про солдатiв i офiцерiв, якi воювали у Косово, Сьерра-Леоне, Iраку: Менi ця тема е особливо близькою, бо рiдний брат Володимир у 2005 роцi перебував у складi батальйону миротворцiв у Косово. Сьогоднi досить гостро постае проблема про пiклування держави i мiсцевих органiв влади про учасникiв бойових дiй. Мiзернi пенсii та соцiальнi допомоги вiйськовим не дають можливостi нормально жити та забезпечувати гiдне життя своiм родинам. Людям, якi брали участь у збройних конфлiктах, зазвичай, важко адаптуватися у мирному суспiльствi. Часто, не знайшовши пiдтримки, вони зневiряються у життi. Дуже принизливим е те, що вiйськовослужбовцям сьогоднi через суд доводиться вибивати собi пенсiю. Тому одним з основних завдань мiсцевих органiв влади е створення належних умов для цих людей. Менi, як колишньому офiцеру Збройних сил i нинi офiцеру СБУ, боляче за тих людей, якi пройшли вiйну i кинутi державою напризволяще. Тому особливу увагу, коли буду обраний на посаду мiського голови, придiлятиму забезпеченню житлом учасникiв бойових дiй, допомагатиму у влаштуваннi на роботу, навчання, сприятиму дiяльностi ветеранськоi органiзацii учасникiв бойових дiй.
Розмова довкола вiйськовоi тематики не може обходитися без обговорення поняття патрiотизму. Кiлька поколiнь краiни виховувалося на патрiотичних фiльмах про Велику Вiтчизняну вiйну. Одне з них - це поколiння 80-х, саме тi хлопцi, якi пiшли служити до Афганiстану. Нiхто з них не вагався i не роздумував - iти служити до армii чи нi. Тодi не могло навiть розмов бути про те, щоб хтось вiдмовився служити, так же як i про те, щоб кинути пораненого чи вбитого у бою товариша. <Багато солдатiв i офiцерiв писали рапорти з проханням, аби iх вiдправили служити до Афганiстану, - розповiдае Леонiд Леонiдович. - Дуже важливо, щоб сьогоднi у молодi на тому ж рiвнi було розвинуте почуття патрiотизму, але це не означае, що наша краiна повинна бездумно ув'язуватися у вiйськовi конфлiкти. У наш час поняття патрiотизму слiд пов'язувати з вiдстоюванням iнтересiв Украiни як незалежноi держави. Наближаеться 23 лютого - День захисника Вiтчизни. У цей день прийнято вшановувати усiх вiйськових, якi у лавах Збройних сил Украiни служать справi змiцнення обороноздатностi та пiдвищення безпеки держави. Я вiтаю зi святом усiх вiйськовослужбовцiв, украiнських миротворцiв, ветеранiв Великоi Вiтчизняноi вiйни та вiйни в Афганiстанi, бажаю всiм мiцного здоров'я, мужностi, а вашi заслуги перед Батькiвщиною щоб завжди оцiнювалися достойно>. Дуже хочеться, щоб усi чоловiки, незалежно вiд того, служили вони у радянських вiйськах чи давали присягу на вiрнiсть незалежноi Украiни, були щасливими i вiдчували пiдтримку держави.
Любов Береза
Мудрi полiтики розумiють, що успiшний розвиток краiни залежить вiд рiвня освiченостi та iнтелекту ii жителiв, зокрема молодi. Тому у своiх передвиборчих програмах вони роблять ставку на молоде поколiння. Але, зазвичай, бiльшiсть iз них пiклуеться про свiй електорат лише пiд час виборчих перегонiв, роблячи дорогi подарунки, якими допомагають створенню матерiально-технiчноi бази освiтнiх закладiв. Але можна з радiстю вiдзначити, що е в нас i така категорiя успiшних людей, якi дуже гостро вiдчувають потребу розвитку сучасних технологiй та iнтелекту жителiв мiста. Одним iз них е Олександр Володимирович Гнаток, який народився та вирiс у Борисполi. Вiн, як молодий пiдприемець, вважае питання покращення рiвня освiти дiтей i молодi прiоритетними для розвитку нашого регiону. Маючи квалiфiкацiю економiста, у 2000 роцi вiн заснував та очолив телекомунiкацiйне пiдприемство <Свiт зв'язку>, яке сьогоднi успiшно працюе. Для Олександра Володимировича одним iз головних напрямкiв дiяльностi не тiльки державних органiв, а й пiдприемцiв мiста е сприяння розвитковi молодi та iнтелекту усiх жителiв Борисполя, незалежно вiд соцiального статусу. Саме тому вiн надав можливiсть безкоштовного користування мережею Iнтернет у лiцеi <Дизайн-освiта>, гiмназii <Перспектива>, Християнськiй церквi <Преображенiе>. Досвiд роботи державного службовця i управлiнця дае можливiсть Олександру Володимировичу розумiти потреби сьогодення та дiяти ефективно не тiльки задля розвитку комерцiйних проектiв, а й для створення умов комфортного проживання мешканцiв нашого мiста. Життевi позицii пiдприемця стосовно уболiвання за майбутне нашого регiону та краiни спiвпадають iз програмними цiлями Украiнськоi народноi партii, до лав якоi вступив Олександр Володимирович. На сьогоднi вiн е одним iз кандидатiв у списку УНП i бере активну участь у дiяльностi Бориспiльського мiського осередку партii.
Як економiст Олександр Володимирович розумiе, що покращення економiчного становища Борисполя залежить вiд розвитку малого та середнього пiдприемництва. Не варто забувати й про те, що наше мiсто мае вигiдне розташування у столичному регiонi.
Одним iз головних напрямкiв дiяльностi державних органiв Олександр Володимирович вважае вiдкритiсть у виконаннi повноважень. Не менш важливим е створення умов для працi, соцiального забезпечення, належного обслуговування та дозвiлля для кожного з мешканцiв нашого регiону. Належне та цiлеспрямоване використання коштiв бюджету на розвиток комунальноi сфери, вирiшення побутових проблем населення, на думку Олександра Володимировича, е важливими завданнями.
Вибори, якi вiдбудуться у березнi цього року, вiдрiзнятимуться тим, що ми матимемо можливiсть обирати людей, свiдоме життя яких пройшло у незалежнiй Украiнi. Вони здобували освiту у новiй державi, а, отже, iхнi життевi позицii кардинально вiдрiзняються вiд поглядiв тих депутатiв i чиновникiв, якi свого часу поперефарбовувалися iз червоного в iншi кольори i завели нашу краiну в глухий кут. Олександр Володимирович Гнаток е представником молодi нашого мiста, йому 27 рокiв. Вiн вважае, що саме молодi фахiвцi повиннi займатися вирiшенням проблем сьогодення та сприяти економiчному i соцiальному розвитку краiни. Саме тому Олександр Володимирович бачить себе у ролi депутата Бориспiльськоi мiськоi ради.
Як економiст Олександр Володимирович розумiе, що покращення економiчного становища Борисполя залежить вiд розвитку малого та середнього пiдприемництва. Не варто забувати й про те, що наше мiсто мае вигiдне розташування у столичному регiонi.
Одним iз головних напрямкiв дiяльностi державних органiв Олександр Володимирович вважае вiдкритiсть у виконаннi повноважень. Не менш важливим е створення умов для працi, соцiального забезпечення, належного обслуговування та дозвiлля для кожного з мешканцiв нашого регiону. Належне та цiлеспрямоване використання коштiв бюджету на розвиток комунальноi сфери, вирiшення побутових проблем населення, на думку Олександра Володимировича, е важливими завданнями.
Вибори, якi вiдбудуться у березнi цього року, вiдрiзнятимуться тим, що ми матимемо можливiсть обирати людей, свiдоме життя яких пройшло у незалежнiй Украiнi. Вони здобували освiту у новiй державi, а, отже, iхнi життевi позицii кардинально вiдрiзняються вiд поглядiв тих депутатiв i чиновникiв, якi свого часу поперефарбовувалися iз червоного в iншi кольори i завели нашу краiну в глухий кут. Олександр Володимирович Гнаток е представником молодi нашого мiста, йому 27 рокiв. Вiн вважае, що саме молодi фахiвцi повиннi займатися вирiшенням проблем сьогодення та сприяти економiчному i соцiальному розвитку краiни. Саме тому Олександр Володимирович бачить себе у ролi депутата Бориспiльськоi мiськоi ради.
1. Бурмiстров Вiктор Михайлович, 1955 року народження, громадянин Украiни, член Партii Регiонiв, комерцiйний директор приватного пiдприемства <Геотон>, проживае у мiстi Борисполi, самовисування.
2. Власенко Лариса Ананiiвна, 1949 року народження, громадянка Украiни, позапартiйна, директор лiцею <Дизайн-освiта> iм. П. Чубинського, проживае у мiстi Борисполi, самовисування.
3. Воробей Ганна Михайлiвна, 1956 року народження, громадянка Украiни, член Лiберальноi партii Украiни, директор малого приватного пiдприемства <Марiанна>, проживае у мiстi Борисполi, самовисування.
4. Годунок Ярослав Миколайович, 1977 року народження, громадянин Украiни, член Громадянськоi партii <ПОРА>, голова Киiвськоi обласноi органiзацii Громадянськоi партii <ПОРА>, проживае у мiстi Борисполi, висунутий Бориспiльською мiською органiзацiею Громадянськоi партii <ПОРА>.
5. Гомболевський Сергiй Евгенович, 1967 року народження, громадянин Украiни, позапартiйний, керуючий комплексом наземного та пасажирського обслуговування ДМА <Бориспiль>, проживае у мiстi Бориспiль, самовисування.
6. Капущак Степан Iванович, 1966 року народження, громадянин Украiни, член Народного руху Украiни, лiкар-терапевт Бориспiльськоi центральноi районноi лiкарнi, проживае у мiстi Борисполi, самовисування.
7. Лотоцький Iван Дем'янович, 1958 року народження, громадянин Украiни, член Украiнськоi народноi партii, керiвник апарату Бориспiльськоi районноi державноi адмiнiстрацii, проживае у мiстi Борисполi, висунутий Бориспiльською мiською органiзацiею Украiнськоi народноi партii.
8. Мазур Андрiй Миколайович, 1977 року народження, громадянин Украiни, позапартiйний, директор Державного пiдприемства <Зал офiцiйних делегацiй>, проживае у мiстi Борисполi, самовисування.
9. Молодий Вiктор Леонiдович, 1972 року народження, громадянин Украiни, позапартiйний, начальник КП <ЖЕК-1> мiста Борисполя, проживае у мiстi Борисполi, самовисування.
10. Отракiвський Анатолiй Савович, 1955 року народження, громадянин Украiни, позапартiйний, начальник Контрольно-ревiзiйного вiддiлу в м. Бориспiль i Бориспiльському районi, проживае у мiстi Борисполi, самовисування.
11. Придатко Олександр Михайлович, 1947 року народження, громадянин Украiни, позапартiйний, Бориспiльський мiський голова, проживае у мiстi Борисполi, самовисування.
12. Пята Леонiд Леонiдович, 1967 року народження, громадянин Украiни, позапартiйний, вiйськовослужбовець СБ Украiни, проживае у мiстi Борисполi, самовисування.
13. Солдатенко Григорiй Архипович, 1946 року народження, громадянин Украiни, позапартiйний, тимчасово не працюе, проживае у мiстi Борисполi, самовисування.
14. Трушко Олег Володимирович, 1976 року народження, громадянин Украiни, член партii ВО <Батькiвщина>, директор Департаменту будiвництва та ремонтних робiт при митнiй службi Украiни, проживае у мiстi Борисполi, самовисування.
15. Федорчук Анатолiй Соловйович, 1959 року народження, громадянин Украiни, позапартiйний, заступник генерального директора ЗАТ <ПентоПак>, проживае у мiстi Борисполi, самовисування.
2. Власенко Лариса Ананiiвна, 1949 року народження, громадянка Украiни, позапартiйна, директор лiцею <Дизайн-освiта> iм. П. Чубинського, проживае у мiстi Борисполi, самовисування.
3. Воробей Ганна Михайлiвна, 1956 року народження, громадянка Украiни, член Лiберальноi партii Украiни, директор малого приватного пiдприемства <Марiанна>, проживае у мiстi Борисполi, самовисування.
4. Годунок Ярослав Миколайович, 1977 року народження, громадянин Украiни, член Громадянськоi партii <ПОРА>, голова Киiвськоi обласноi органiзацii Громадянськоi партii <ПОРА>, проживае у мiстi Борисполi, висунутий Бориспiльською мiською органiзацiею Громадянськоi партii <ПОРА>.
5. Гомболевський Сергiй Евгенович, 1967 року народження, громадянин Украiни, позапартiйний, керуючий комплексом наземного та пасажирського обслуговування ДМА <Бориспiль>, проживае у мiстi Бориспiль, самовисування.
6. Капущак Степан Iванович, 1966 року народження, громадянин Украiни, член Народного руху Украiни, лiкар-терапевт Бориспiльськоi центральноi районноi лiкарнi, проживае у мiстi Борисполi, самовисування.
7. Лотоцький Iван Дем'янович, 1958 року народження, громадянин Украiни, член Украiнськоi народноi партii, керiвник апарату Бориспiльськоi районноi державноi адмiнiстрацii, проживае у мiстi Борисполi, висунутий Бориспiльською мiською органiзацiею Украiнськоi народноi партii.
8. Мазур Андрiй Миколайович, 1977 року народження, громадянин Украiни, позапартiйний, директор Державного пiдприемства <Зал офiцiйних делегацiй>, проживае у мiстi Борисполi, самовисування.
9. Молодий Вiктор Леонiдович, 1972 року народження, громадянин Украiни, позапартiйний, начальник КП <ЖЕК-1> мiста Борисполя, проживае у мiстi Борисполi, самовисування.
10. Отракiвський Анатолiй Савович, 1955 року народження, громадянин Украiни, позапартiйний, начальник Контрольно-ревiзiйного вiддiлу в м. Бориспiль i Бориспiльському районi, проживае у мiстi Борисполi, самовисування.
11. Придатко Олександр Михайлович, 1947 року народження, громадянин Украiни, позапартiйний, Бориспiльський мiський голова, проживае у мiстi Борисполi, самовисування.
12. Пята Леонiд Леонiдович, 1967 року народження, громадянин Украiни, позапартiйний, вiйськовослужбовець СБ Украiни, проживае у мiстi Борисполi, самовисування.
13. Солдатенко Григорiй Архипович, 1946 року народження, громадянин Украiни, позапартiйний, тимчасово не працюе, проживае у мiстi Борисполi, самовисування.
14. Трушко Олег Володимирович, 1976 року народження, громадянин Украiни, член партii ВО <Батькiвщина>, директор Департаменту будiвництва та ремонтних робiт при митнiй службi Украiни, проживае у мiстi Борисполi, самовисування.
15. Федорчук Анатолiй Соловйович, 1959 року народження, громадянин Украiни, позапартiйний, заступник генерального директора ЗАТ <ПентоПак>, проживае у мiстi Борисполi, самовисування.
Катерина Лебеденко
В усi часи украiнцi, в тому числi й бориспiльцi, вiдзначалися миролюбнiстю, прагненням до кращого життя. Ось i нинi представники команди мiського Народного блоку Литвина йдуть на вибори не задля слави, а щоб вирiшити проблеми, якi турбують мешканцiв Борисполя. Та вже сьогоднi вони роблять ставку на конкретику - щодо вирiшення тих повсякденних клопотiв i проблем, якi хвилюють кожного бориспiльця.
У <Вiстях> (NN5,6 за 2-8 та 9-15 лютого) ви мали змогу познайомитися з двома кандидатами у депутати до мiськради зi списку Народного блоку В. Литвина. Ця ж розповiдь ще про одного партiйця-народника Миколу Павловича Стариченка - директора ПП <МакДi>, депутата мiськради двох скликань, шановану й прекрасну людину.
Лицем - до сонця, руками - до працi, серцем - до любовi, долею - до щастя
Запитую у себе: <Чи може бути людина справдi такою щасливою?> Знаю лише, що щастя, як свiт, безкрае i в кожного до нього свiй вимiр. Та якщо в душi е джерело тепла, яке вiдчувають iншi, можна певною мiрою i себе вiднести до тих, кого називають щасливими.
У мiстi, де зорi купаються мiж густими хмарами, де лiто спiвае солов'ями i волелюбним голосом нашого славного земляка й сина Украiни Павла Чубинського, народився, пiднiмався на ноги й формувався як особистiсть Микола Стариченко. Закiнчив школу, iнститут фiзкультури (заочно) знадобився для того, щоб стати засновником боксу у Борисполi.
Ще ж мав талант до написання вiршiв, гри на гiтарi та iнших музичних iнструментах - навiть тривалий час грав на танцях у складi ВIА, а у своiй однокiмнатнiй квартирi влаштував студiю звукозапису (у черзi на 3-кiмнатну квартиру стояв майже 20 рокiв). Працював чверть столiття у колишнiй райсiльгосптехнiцi, а точнiше ремонтно-транспортному пiдприемствi.
Розумiв, що спортом i музикою родину не прогодуеш. А тут ще й час вимагав змiн - був 1991-ий рiк. Вирiшив кинути виклик долi. Поiхав до Польщi. Такi вояжi ставали звичним дiлом для багатьох <човникiв>. Тiльки не для Миколи Павловича. У Польщi вiн познайомився з цiкавими людьми, якi вже мали досвiд розвитку пiдприемництва.
Звiдти й привiз спочатку два апарати для виготовлення кукурудзи <поп-корн>, орендував кiоск i почав займатися торгiвлею. <Та щоб торгувати, треба мати й виробництво>, - розмiрковував пiдприемець i дiяв.
Невдовзi з'явились i заводи iз виготовлення сирiв (у Борисполi i Старому). Згодом його пiдприемство почало надавати транспортнi послуги, взяли в оренду кафе i реставрували його. Почали ставати на ноги. Микола Павлович вчився мистецтву пiдприемництва на власних помилках. А свою дiяльнiсть прирiвняв до дитини, яку треба тiшити, виховувати, любити i постiйно щось у неi вкладати, не сподiваючись на швидкий результат.
Горджуся, що iм'я мое - украiнець
Довелося Миколi Павловичу у робочих справах побувати у Москвi уже пiсля здобуття Украiною незалежностi. <Почувши тамтешнi настроi, поспiлкувавшись iз мiсцевими мешканцями, - розповiв Микола Павлович, - я дуже зрадiв, що ми - самостiйнi, що я вирiс на украiнськiй землi, що я - украiнець. Ми - самодостатня й розумна нацiя, яка повинна жити на рiвних з усiма народами, а не виконувати волю i примхи чужих держав>.
Бо ж знае чоловiк iз розповiдей свого дiдуся, як ставилися <сильнi свiту цього> до справжнiх господарiв землi. Полiтика розкуркулення селян-хазяiв iшла з Москви. Така доля чатувала i на Миколиного дiда. Тож i вирiшив потомок у пам'ять про свого пращура зайнятися ще й землеробством. У головi стугонiли Симоненкiвськi рядки: <Земле рiдна! Мозок мiй свiтлiе i душа нiжнiшою стае, як твоi сподiванки i мрii у життя вливаються мое>. Тож орендував 100 гектарiв землi - як дитинства гостинець:
Не знаете, де центр управлiння раем?
- Маеш землю, то на нiй не тiльки треба працювати, а й любити, - розмiрковуе Микола Павлович. - Природа налаштовуе людину на позитивнi емоцii, допомагае розкрити очi i побачити глибше й ширше. Навiть уздрiвши борозну - глибоку, чорну i мастку - ти немов вiдчуваеш тепло сонця на своiх долонях. Ось це безмежне поле, тепер уже 640 га, що кличе i вабить до себе i е центром управлiння раем. Тут краще пiзнаеш сутнiсть буття, його фiлософiю. Воiстину, побувавши у полi, спивши хлiборобськоi працi, збагнеш, що людина у свiт добро нести повинна, як зерна носить людям колосок.
Ось такий вiн - мрiйник i трудiвник, чоловiк i батько, дiдусь i друг: надiйний i щирий. Тож болить йому холодна людська байдужiсть, журиться за чистою добротою, не мириться з неправдою i злом.
- У цiм свiтi недостатньо народитися, треба знайти свое мiсце, з негативами боротися: добром, переговори, навiть з опонентами, вести дипломатично. Й головне - навчитись прощати. Мене до глибини душi вражае психологiя обивателя: <А хiба це мое?> Це коли йдеться про спiльне майно, придбане для пiдприемства, для свого ж. Хоч таких i одиницi, та все ж. Цей бiль часом заважае йти вперед, - дiлиться думками пiдприемець.
Не все прийшло, не все збулося
Та все ж приватне пiдприемство розвиваеться. На територii колишнього другого вiддiлення КСП <Бориспiльське> розмiщенi тракторна бригада, свиноферма на 400 поросят, зерновiяльний комплекс, ангар для збереження зерна.
- Дещо залишилося у спадок, ангар Ви ще торiк будували. А як iз зерном?
- Iснуе проблема з продажем, адже хлiборобiв скрiзь обманюють. Скуповують, скажiмо, зерно по 300 гривень за тонну, а через декiлька мiсяцiв те ж саме зерно продають за 600. I нiкого не цiкавить, що селяни не просто у програшi, вони у безвиходi. Хiба ж не будуть опускатися руки?
Становище можна виправити единим шляхом, коли для посадовцiв рiзного рiвня на першому планi будуть iнтереси Украiни, кожного ii громадянина. Чому англiйцi можуть заявити, що у них немае нi друзiв, нi ворогiв, у них е iнтереси Англii? Так мае бути i в нас. Ми приймаемо загалом непоганi програми, але хочемо мати швидкий результат. Так не бувае. Програма розвитку, скажiмо сiльського господарства, може бути виконана не менше, нiж за 10 рокiв. I за умови, що з верху до низу проникнуться нею з усiею вiдповiдальнiстю.
- Розкажiть, будь ласка, про те, чим нинi займаетесь, хто е Вашою опорою?
- На пiдприемствi зараз працюе 43 особи. Середня зарплата - тисяча гривень, а 2 комбайнери за якихось 1,5 мiсяця мають 20 тисяч гривень. До того ж працюють на сучаснiй технiцi, мають комфортнi умови пiд час роботи у спеку. Уже запаслися мiндобривами, почали очистку зерна для весняноi кампанii, частина якого пiде на комбiкорм i дерть. Золотий фонд - це нашi кадри: Павло Васильович Дворник - мiй заступник iз питань сiльського господарства, котрий мае 26-рiчний досвiд роботи агрономом, i Наталiя Олександрiвна Кузнецова - менеджер iз торгiвлi, моя однокласниця.
Звiсно, не все задумане збулося. Але приватне пiдприемство <МакДi> - одне з найпрестижнiших у мiстi. Його продукцiя одна з найвiдомiших за якiстю. А сир - чи не найулюбленiший серед твердих, якi е у продажу.
Але тут нiколи не задовольняються наявним. Самовдоволення породжуе лiнь. Микола Павлович не з таких.
:Якщо комусь болить
Роки спливають у щоденнiй круговертi, залишаючи на землi слiди. Слiд нашого героя немов втiлений в оцих поетичних рядках: <Вiки сивiють, наче ниви, росою хвиля мерехтить. Не може Всесвiт буть щасливим, якщо комусь болить>.
Пiдприемець досить iнтенсивно займався благодiйництвом. Та й нинi, коли стало значно важче економiчно, все ж залишаеться милосердним. Упродовж 5 рокiв щодня забезпечуе молочними продуктами родину О. Чуйка, котрий залишився сам з 6 дiтьми. Два мiшки гречки завiз у дитячий будинок <Берегиня>, допомагав коштами фронтовику-поету Л.В. Фастовцю у виданнi книг. А те, що своiй колишнiй учительцi М.Г. Шумак разом з однокласниками купили холодильник, вiдремонтували всi меблi й часто допомагають найнеобхiднiшим, Микола Павлович вважае своiм обов'язком.
Клас був досить дружним, тож i збираються кожнi 5 рокiв, аби згадати незабутнi, безтурботнi, сповненi мрiй i бажання, шкiльнi роки. Як спiвала Миколина душа пiд акомпонементи гiтари! Сьогоднi вона спiвае вiд щебету онученьки Настунi.
На полiтичному олiмпi
- Для чого потрiбна влада? Задля кращого майбутнього. Ii обов'язок - не розподiляти, а думати. Та чи не найголовнiше - не втрачати совiсть, - таким е переконання Миколи Павловича. - У перiод Помаранчевоi революцii неодноразово бував на Майданi: возив гречку, сир, сало, видiляв грошi на перевезення людей. Там справдi панувала гармонiя еднання. Украiнська нацiя прозрiла, вистояла i здобула перемогу над старим режимом.
Прикро, що з того часу багато що змiнилося не на краще. Чимало владних мужiв, як i iхнi попередники, хочуть нажитися негайно - сьогоднi й завтра. Хiба ж це не торгiвля совiстю?
Прикро, але факт, що навiть деякi депутати не готовi жити за законом. Бо як можна говорити про законнiсть i одночасно отримувати по кiлька земельний дiлянок? Тож знову хочу стати депутатом вiд Народноi партii, аби сповiдувати своi принципи, пiдкрiплюючи iх дiлом. Адже розквiт держави починаеться зi свого мiста. Це головна мета i нашоi мiськоi органiзацii Народноi партii i виборчого блоку В. Литвина.
Я не був партiйним. Та менi iмпонуе лiдер партii Володимир Михайлович. Нiколи не чув, щоб вiн лив бруд на своiх опонентiв. Я не бачу у його дiях нiчого, за що б менi було соромно.
На рiвнi мiста я вiрю й шаную Володимира Бистрого, Володимира Уса, Олександра Владику, знаючи iх як дiлових i порядних людей, - заявив М.П. Стариченко, - один iз першоi п'ятiрки, висунутоi Народним блоком кандидатами у депутати до мiськради.
Що ж, нехай бринять для Вас, добра людино, у душi звуки тепла, еднання землi i неба, колоска й доброго ймення. Без ноток смутку й болю.
У <Вiстях> (NN5,6 за 2-8 та 9-15 лютого) ви мали змогу познайомитися з двома кандидатами у депутати до мiськради зi списку Народного блоку В. Литвина. Ця ж розповiдь ще про одного партiйця-народника Миколу Павловича Стариченка - директора ПП <МакДi>, депутата мiськради двох скликань, шановану й прекрасну людину.
Лицем - до сонця, руками - до працi, серцем - до любовi, долею - до щастя
Запитую у себе: <Чи може бути людина справдi такою щасливою?> Знаю лише, що щастя, як свiт, безкрае i в кожного до нього свiй вимiр. Та якщо в душi е джерело тепла, яке вiдчувають iншi, можна певною мiрою i себе вiднести до тих, кого називають щасливими.
У мiстi, де зорi купаються мiж густими хмарами, де лiто спiвае солов'ями i волелюбним голосом нашого славного земляка й сина Украiни Павла Чубинського, народився, пiднiмався на ноги й формувався як особистiсть Микола Стариченко. Закiнчив школу, iнститут фiзкультури (заочно) знадобився для того, щоб стати засновником боксу у Борисполi.
Ще ж мав талант до написання вiршiв, гри на гiтарi та iнших музичних iнструментах - навiть тривалий час грав на танцях у складi ВIА, а у своiй однокiмнатнiй квартирi влаштував студiю звукозапису (у черзi на 3-кiмнатну квартиру стояв майже 20 рокiв). Працював чверть столiття у колишнiй райсiльгосптехнiцi, а точнiше ремонтно-транспортному пiдприемствi.
Розумiв, що спортом i музикою родину не прогодуеш. А тут ще й час вимагав змiн - був 1991-ий рiк. Вирiшив кинути виклик долi. Поiхав до Польщi. Такi вояжi ставали звичним дiлом для багатьох <човникiв>. Тiльки не для Миколи Павловича. У Польщi вiн познайомився з цiкавими людьми, якi вже мали досвiд розвитку пiдприемництва.
Звiдти й привiз спочатку два апарати для виготовлення кукурудзи <поп-корн>, орендував кiоск i почав займатися торгiвлею. <Та щоб торгувати, треба мати й виробництво>, - розмiрковував пiдприемець i дiяв.
Невдовзi з'явились i заводи iз виготовлення сирiв (у Борисполi i Старому). Згодом його пiдприемство почало надавати транспортнi послуги, взяли в оренду кафе i реставрували його. Почали ставати на ноги. Микола Павлович вчився мистецтву пiдприемництва на власних помилках. А свою дiяльнiсть прирiвняв до дитини, яку треба тiшити, виховувати, любити i постiйно щось у неi вкладати, не сподiваючись на швидкий результат.
Горджуся, що iм'я мое - украiнець
Довелося Миколi Павловичу у робочих справах побувати у Москвi уже пiсля здобуття Украiною незалежностi. <Почувши тамтешнi настроi, поспiлкувавшись iз мiсцевими мешканцями, - розповiв Микола Павлович, - я дуже зрадiв, що ми - самостiйнi, що я вирiс на украiнськiй землi, що я - украiнець. Ми - самодостатня й розумна нацiя, яка повинна жити на рiвних з усiма народами, а не виконувати волю i примхи чужих держав>.
Бо ж знае чоловiк iз розповiдей свого дiдуся, як ставилися <сильнi свiту цього> до справжнiх господарiв землi. Полiтика розкуркулення селян-хазяiв iшла з Москви. Така доля чатувала i на Миколиного дiда. Тож i вирiшив потомок у пам'ять про свого пращура зайнятися ще й землеробством. У головi стугонiли Симоненкiвськi рядки: <Земле рiдна! Мозок мiй свiтлiе i душа нiжнiшою стае, як твоi сподiванки i мрii у життя вливаються мое>. Тож орендував 100 гектарiв землi - як дитинства гостинець:
Не знаете, де центр управлiння раем?
- Маеш землю, то на нiй не тiльки треба працювати, а й любити, - розмiрковуе Микола Павлович. - Природа налаштовуе людину на позитивнi емоцii, допомагае розкрити очi i побачити глибше й ширше. Навiть уздрiвши борозну - глибоку, чорну i мастку - ти немов вiдчуваеш тепло сонця на своiх долонях. Ось це безмежне поле, тепер уже 640 га, що кличе i вабить до себе i е центром управлiння раем. Тут краще пiзнаеш сутнiсть буття, його фiлософiю. Воiстину, побувавши у полi, спивши хлiборобськоi працi, збагнеш, що людина у свiт добро нести повинна, як зерна носить людям колосок.
Ось такий вiн - мрiйник i трудiвник, чоловiк i батько, дiдусь i друг: надiйний i щирий. Тож болить йому холодна людська байдужiсть, журиться за чистою добротою, не мириться з неправдою i злом.
- У цiм свiтi недостатньо народитися, треба знайти свое мiсце, з негативами боротися: добром, переговори, навiть з опонентами, вести дипломатично. Й головне - навчитись прощати. Мене до глибини душi вражае психологiя обивателя: <А хiба це мое?> Це коли йдеться про спiльне майно, придбане для пiдприемства, для свого ж. Хоч таких i одиницi, та все ж. Цей бiль часом заважае йти вперед, - дiлиться думками пiдприемець.
Не все прийшло, не все збулося
Та все ж приватне пiдприемство розвиваеться. На територii колишнього другого вiддiлення КСП <Бориспiльське> розмiщенi тракторна бригада, свиноферма на 400 поросят, зерновiяльний комплекс, ангар для збереження зерна.
- Дещо залишилося у спадок, ангар Ви ще торiк будували. А як iз зерном?
- Iснуе проблема з продажем, адже хлiборобiв скрiзь обманюють. Скуповують, скажiмо, зерно по 300 гривень за тонну, а через декiлька мiсяцiв те ж саме зерно продають за 600. I нiкого не цiкавить, що селяни не просто у програшi, вони у безвиходi. Хiба ж не будуть опускатися руки?
Становище можна виправити единим шляхом, коли для посадовцiв рiзного рiвня на першому планi будуть iнтереси Украiни, кожного ii громадянина. Чому англiйцi можуть заявити, що у них немае нi друзiв, нi ворогiв, у них е iнтереси Англii? Так мае бути i в нас. Ми приймаемо загалом непоганi програми, але хочемо мати швидкий результат. Так не бувае. Програма розвитку, скажiмо сiльського господарства, може бути виконана не менше, нiж за 10 рокiв. I за умови, що з верху до низу проникнуться нею з усiею вiдповiдальнiстю.
- Розкажiть, будь ласка, про те, чим нинi займаетесь, хто е Вашою опорою?
- На пiдприемствi зараз працюе 43 особи. Середня зарплата - тисяча гривень, а 2 комбайнери за якихось 1,5 мiсяця мають 20 тисяч гривень. До того ж працюють на сучаснiй технiцi, мають комфортнi умови пiд час роботи у спеку. Уже запаслися мiндобривами, почали очистку зерна для весняноi кампанii, частина якого пiде на комбiкорм i дерть. Золотий фонд - це нашi кадри: Павло Васильович Дворник - мiй заступник iз питань сiльського господарства, котрий мае 26-рiчний досвiд роботи агрономом, i Наталiя Олександрiвна Кузнецова - менеджер iз торгiвлi, моя однокласниця.
Звiсно, не все задумане збулося. Але приватне пiдприемство <МакДi> - одне з найпрестижнiших у мiстi. Його продукцiя одна з найвiдомiших за якiстю. А сир - чи не найулюбленiший серед твердих, якi е у продажу.
Але тут нiколи не задовольняються наявним. Самовдоволення породжуе лiнь. Микола Павлович не з таких.
:Якщо комусь болить
Роки спливають у щоденнiй круговертi, залишаючи на землi слiди. Слiд нашого героя немов втiлений в оцих поетичних рядках: <Вiки сивiють, наче ниви, росою хвиля мерехтить. Не може Всесвiт буть щасливим, якщо комусь болить>.
Пiдприемець досить iнтенсивно займався благодiйництвом. Та й нинi, коли стало значно важче економiчно, все ж залишаеться милосердним. Упродовж 5 рокiв щодня забезпечуе молочними продуктами родину О. Чуйка, котрий залишився сам з 6 дiтьми. Два мiшки гречки завiз у дитячий будинок <Берегиня>, допомагав коштами фронтовику-поету Л.В. Фастовцю у виданнi книг. А те, що своiй колишнiй учительцi М.Г. Шумак разом з однокласниками купили холодильник, вiдремонтували всi меблi й часто допомагають найнеобхiднiшим, Микола Павлович вважае своiм обов'язком.
Клас був досить дружним, тож i збираються кожнi 5 рокiв, аби згадати незабутнi, безтурботнi, сповненi мрiй i бажання, шкiльнi роки. Як спiвала Миколина душа пiд акомпонементи гiтари! Сьогоднi вона спiвае вiд щебету онученьки Настунi.
На полiтичному олiмпi
- Для чого потрiбна влада? Задля кращого майбутнього. Ii обов'язок - не розподiляти, а думати. Та чи не найголовнiше - не втрачати совiсть, - таким е переконання Миколи Павловича. - У перiод Помаранчевоi революцii неодноразово бував на Майданi: возив гречку, сир, сало, видiляв грошi на перевезення людей. Там справдi панувала гармонiя еднання. Украiнська нацiя прозрiла, вистояла i здобула перемогу над старим режимом.
Прикро, що з того часу багато що змiнилося не на краще. Чимало владних мужiв, як i iхнi попередники, хочуть нажитися негайно - сьогоднi й завтра. Хiба ж це не торгiвля совiстю?
Прикро, але факт, що навiть деякi депутати не готовi жити за законом. Бо як можна говорити про законнiсть i одночасно отримувати по кiлька земельний дiлянок? Тож знову хочу стати депутатом вiд Народноi партii, аби сповiдувати своi принципи, пiдкрiплюючи iх дiлом. Адже розквiт держави починаеться зi свого мiста. Це головна мета i нашоi мiськоi органiзацii Народноi партii i виборчого блоку В. Литвина.
Я не був партiйним. Та менi iмпонуе лiдер партii Володимир Михайлович. Нiколи не чув, щоб вiн лив бруд на своiх опонентiв. Я не бачу у його дiях нiчого, за що б менi було соромно.
На рiвнi мiста я вiрю й шаную Володимира Бистрого, Володимира Уса, Олександра Владику, знаючи iх як дiлових i порядних людей, - заявив М.П. Стариченко, - один iз першоi п'ятiрки, висунутоi Народним блоком кандидатами у депутати до мiськради.
Що ж, нехай бринять для Вас, добра людино, у душi звуки тепла, еднання землi i неба, колоска й доброго ймення. Без ноток смутку й болю.
Блоком народно-демократичних партiй
Микола СЕРДЮК
Iм'я народного депутата Украiни Кирила Полiщука добре вiдоме на Бориспiльщинi. Адже сам Кирило Ананiйович ось уже чотири роки представляе iнтереси бориспiльцiв у Верховнiй Радi. Люди цiнують Кирила Ананiйовича за пiдтримку та допомогу, яку вiн надавав своiм виборцям у газифiкацii сiл, будiвництвi дорiг, розвитку закладiв освiти, культури, медицини. На вибори до Верховноi та мiсцевих Рад Кирило Ананiйович iде Блоком народно-демократичних партiй.
Наш кореспондент зустрiвся з керiвником районного виборчого штабу Кирила Полiщука Вiктором Васильовичем Гавазюком та активом блоку.
- Вiкторе Васильовичу, з яким активом Ви прагнете до районноi ради?
- На вiдмiну вiд iнших полiтичних сил ми включили до свого виборчого списку вiдомих у районi людей, якi проживають i працюють на Бориспiльщинi. Це Олександр Васильович Жук, який працював головою райдержадмiнiстрацii, а нинi е начальником служби департаменту ветеринарноi медицини Мiнiстерства агрополiтики; Володимир Iванович Аврамчук, начальник головного управлiння житлово-комунального господарства мiськради; Володимир Iванович Ляшенко, заступник головного лiкаря райлiкарнi; Ярослав Дмитрович Науменко, голова Киiвськоi обласноi органiзацii Християнськоi лiберальноi партii; Володимир Петрович Бережний, директор Сенькiвськоi школи; Нiна Iванiвна Яструб, завiдуюча дитсадком села Воронькiв; Сергiй Володимирович Гурський, житель с. Гора.
- Вiкторе Васильовичу, чому саме вiд Блоку Кирила Полiщука Ви вирiшили iти на вибори?
- Я знаю Кирила Ананiйовича як енергiйну, дiлову людину, яка чимало зробила для бориспiльцiв, i подiляю його погляди на подальший розвиток нашоi держави. Окрiм того, я знаю добре Бориспiльщину, кожне село з його великими i малими проблемами, людей, з якими менi довелося працювати впродовж багатьох рокiв.
Мене турбуе, що в списках вiд багатьох партiй до районноi ради iдуть люди, далекi вiд села i не заради вiд-стоювання iнтересiв селян. Боюсь, що в Бориспiльськiй районнi радi тон задаватимуть не представники сiльських громад, а кияни, якi i прагнуть отримати документальний мандат заради власних iнтересiв. Наслiдки для району можуть бути важкими, i цього не можна допустити.
Свiй коментар додав присутнiй на зустрiчi Володимир Iванович Аврамчук:
- Бориспiльський район - унiкальний. Е всi передумови для його успiшного розвитку. До речi, для цього вже зроблено немало в попереднi роки. Успiшно працюе ЗАТ <Бориспiльський автозавод>, що випускае автобуси, ТОВ <Плазма> в Малiй Олександрiвцi, яке випускае телевiзори та пральнi машини, ТОВ <Киiв Град> у Рогозовi - виробник кондитерських виробiв i багато iнших. Це все робочi мiсця для бориспiльцiв. Успiшно працюють i сiльськогосподарськi пiдприемства ЗАТ <Агрорегiон>, СФГ <Ельдорадо>, ТОВ <Старинська птахофабрика>. Зросли надходження до бюджету, а, отже, й можливостi вирiшувати соцiально-економiчнi проблеми сiл. У нас е досвiд, ми знаемо, як залучати iнвесторiв, як сприяти подальшому розвитку сiльськогосподарських пiдприемств.
- Вiкторе Васильовичу, в разi проходження Кирила Ананiйовича до парламенту вiн уже, мабуть, не буде представляти Бориспiльщину у Верховнiй Радi?
- Навпаки, Кирило Ананiйович i надалi опiкуватиметься проблемами свого округу, в тому числi i Бориспiльщиною. Адже ми повиннi виконати своi обiцянки перед виборцями, зокрема продовжити газифiкацiю сiл Сулимiвка та Мала Стариця, будiвництво школи мистецтв у с. Велика Олександрiвка, провести капiтальний ремонт Iванкiвськоi школи, продовжити комп'ютеризацiю шкiл, надавати пiдтримку обдарованiй молодi як майбутньому нашоi держави.
Наш кореспондент зустрiвся з керiвником районного виборчого штабу Кирила Полiщука Вiктором Васильовичем Гавазюком та активом блоку.
- Вiкторе Васильовичу, з яким активом Ви прагнете до районноi ради?
- На вiдмiну вiд iнших полiтичних сил ми включили до свого виборчого списку вiдомих у районi людей, якi проживають i працюють на Бориспiльщинi. Це Олександр Васильович Жук, який працював головою райдержадмiнiстрацii, а нинi е начальником служби департаменту ветеринарноi медицини Мiнiстерства агрополiтики; Володимир Iванович Аврамчук, начальник головного управлiння житлово-комунального господарства мiськради; Володимир Iванович Ляшенко, заступник головного лiкаря райлiкарнi; Ярослав Дмитрович Науменко, голова Киiвськоi обласноi органiзацii Християнськоi лiберальноi партii; Володимир Петрович Бережний, директор Сенькiвськоi школи; Нiна Iванiвна Яструб, завiдуюча дитсадком села Воронькiв; Сергiй Володимирович Гурський, житель с. Гора.
- Вiкторе Васильовичу, чому саме вiд Блоку Кирила Полiщука Ви вирiшили iти на вибори?
- Я знаю Кирила Ананiйовича як енергiйну, дiлову людину, яка чимало зробила для бориспiльцiв, i подiляю його погляди на подальший розвиток нашоi держави. Окрiм того, я знаю добре Бориспiльщину, кожне село з його великими i малими проблемами, людей, з якими менi довелося працювати впродовж багатьох рокiв.
Мене турбуе, що в списках вiд багатьох партiй до районноi ради iдуть люди, далекi вiд села i не заради вiд-стоювання iнтересiв селян. Боюсь, що в Бориспiльськiй районнi радi тон задаватимуть не представники сiльських громад, а кияни, якi i прагнуть отримати документальний мандат заради власних iнтересiв. Наслiдки для району можуть бути важкими, i цього не можна допустити.
Свiй коментар додав присутнiй на зустрiчi Володимир Iванович Аврамчук:
- Бориспiльський район - унiкальний. Е всi передумови для його успiшного розвитку. До речi, для цього вже зроблено немало в попереднi роки. Успiшно працюе ЗАТ <Бориспiльський автозавод>, що випускае автобуси, ТОВ <Плазма> в Малiй Олександрiвцi, яке випускае телевiзори та пральнi машини, ТОВ <Киiв Град> у Рогозовi - виробник кондитерських виробiв i багато iнших. Це все робочi мiсця для бориспiльцiв. Успiшно працюють i сiльськогосподарськi пiдприемства ЗАТ <Агрорегiон>, СФГ <Ельдорадо>, ТОВ <Старинська птахофабрика>. Зросли надходження до бюджету, а, отже, й можливостi вирiшувати соцiально-економiчнi проблеми сiл. У нас е досвiд, ми знаемо, як залучати iнвесторiв, як сприяти подальшому розвитку сiльськогосподарських пiдприемств.
- Вiкторе Васильовичу, в разi проходження Кирила Ананiйовича до парламенту вiн уже, мабуть, не буде представляти Бориспiльщину у Верховнiй Радi?
- Навпаки, Кирило Ананiйович i надалi опiкуватиметься проблемами свого округу, в тому числi i Бориспiльщиною. Адже ми повиннi виконати своi обiцянки перед виборцями, зокрема продовжити газифiкацiю сiл Сулимiвка та Мала Стариця, будiвництво школи мистецтв у с. Велика Олександрiвка, провести капiтальний ремонт Iванкiвськоi школи, продовжити комп'ютеризацiю шкiл, надавати пiдтримку обдарованiй молодi як майбутньому нашоi держави.
Безплатноi води не буде
Iрина Костенко
Про полтавський досвiд боротьби зi злiсними неплатниками за воду i каналiзацiю центральнi засоби масовоi iнформацii розповiдали давно i неодноразово. До системи водопостачання боржника через трубу в пiдвалi вводиться спецiальний пристрiй, який перекривае подачу води в окремо взяту квартиру. Незабаром такий досвiд буде впроваджено i в Борисполi.
Як розповiв на плановiй нарадi у мiського голови начальник мiськводоканалу Олександр Гануш, у мiстi бiльше тридцяти осiб, заборгованiсть яких тiльки iхньому пiдприемству перевищила за 1000 грн. Установка такого <жучка> обiйдеться водоканалу в 180 грн. Але боржнику, щоб розблокувати свое водопостачання, доведеться не тiльки погасити борги та оплатити вартiсть установки пристрою. За його видалення нараховуватиметься окрема плата. Загальна сума додаткових витрат дорiвнюватиме вартостi водопостачання, що нараховуеться на одну людину протягом року.
Звичайно, до кожного боржника застосовуватиметься iндивiдуальний пiдхiд, але можна не сумнiватися, що безкарностi настане кiнець. Усiм, хто видавав заяви на кшталт: <Не хочу платити, не буду, i нiчого ви менi не зробите>, - доведеться переглянути свою позицiю. Бо вона може дуже дорого коштувати.
Як розповiв на плановiй нарадi у мiського голови начальник мiськводоканалу Олександр Гануш, у мiстi бiльше тридцяти осiб, заборгованiсть яких тiльки iхньому пiдприемству перевищила за 1000 грн. Установка такого <жучка> обiйдеться водоканалу в 180 грн. Але боржнику, щоб розблокувати свое водопостачання, доведеться не тiльки погасити борги та оплатити вартiсть установки пристрою. За його видалення нараховуватиметься окрема плата. Загальна сума додаткових витрат дорiвнюватиме вартостi водопостачання, що нараховуеться на одну людину протягом року.
Звичайно, до кожного боржника застосовуватиметься iндивiдуальний пiдхiд, але можна не сумнiватися, що безкарностi настане кiнець. Усiм, хто видавав заяви на кшталт: <Не хочу платити, не буду, i нiчого ви менi не зробите>, - доведеться переглянути свою позицiю. Бо вона може дуже дорого коштувати.
Тетяна Устимович
Сьогоднi проблема боротьби з пожежами та загибеллю людей в Украiнi набувае глобальною характеру, оскiльки зачiпае нацiональнi iнтереси держави.
У Киiвськiй областi упродовж 2005 року зареестровано 1891 пожежу. У вогнi загинуло 216 осiб, з них 4 дiтей. Збитки становлять 6 млн. 765 тис. грн.
Вогнем знищено 1221 споруду, 679 тонн грубих кормiв, пошкоджено 151 одиницю автотехнiки. Найбiльше пожеж виникло в житловому секторi - 1275.
Вогнеборцями врятовано 134 особи, матерiальних цiнностей на суму 53 млн. 606 тис. грн. Статистичнi данi свiдчать, що найбiльше пожеж виникло внаслiдок необережного поводження з вогнем - 935. Через несправнiсть електрогосподарства - 466, несправнiсть системи опалення - 294, пустощiв дiтей з вогнем - 35.
На Бориспiльщинi за минулий рiк виникло 114 пожеж, 9 осiб загинуло.
Звичайно, це не всi причини, iх значно бiльше, але найголовнiша - безвiдповiдальне ставлення громадян до своеi безпеки пiд час використання вогню.
З початку року на територii Киiвськоi областi сталося 65 пожеж, 16 людей загинуло. У Бориспiльському районi виникло 22 пожежi, загинуло 6 осiб. Так 15.02.2006 року о 4 год. 45 хв. у житловому будинку за адресою с. Старе, вул. Щорса, 47 сталася пожежа. Вона забрала життя 45-рiчного громадянина П. Причина пожежi встановлюеться.
Служба порятунку та надзвичайних ситуацiй реагують не лише на випадки з пожежами, а й на iгнорування правил поведiнки на льоду. Рибалки, виходячи на свiй промисел, так захоплюються, що не помiчають загрози опинитися пiд льодом. Дiтлахи, ковзаючи по льоду, не завжди уявляють ступiнь загрози цiеi забавки. Батьки повиннi проводити з дiтьми бесiди про правила поведiнки на льоду та на водi, а найкраще стежити за iхнiми дiями.
При надзвичайних випадках, пожежах телефонуйте за номерами - 01, 6-16-32 у пожежну охорону.
У Киiвськiй областi упродовж 2005 року зареестровано 1891 пожежу. У вогнi загинуло 216 осiб, з них 4 дiтей. Збитки становлять 6 млн. 765 тис. грн.
Вогнем знищено 1221 споруду, 679 тонн грубих кормiв, пошкоджено 151 одиницю автотехнiки. Найбiльше пожеж виникло в житловому секторi - 1275.
Вогнеборцями врятовано 134 особи, матерiальних цiнностей на суму 53 млн. 606 тис. грн. Статистичнi данi свiдчать, що найбiльше пожеж виникло внаслiдок необережного поводження з вогнем - 935. Через несправнiсть електрогосподарства - 466, несправнiсть системи опалення - 294, пустощiв дiтей з вогнем - 35.
На Бориспiльщинi за минулий рiк виникло 114 пожеж, 9 осiб загинуло.
Звичайно, це не всi причини, iх значно бiльше, але найголовнiша - безвiдповiдальне ставлення громадян до своеi безпеки пiд час використання вогню.
З початку року на територii Киiвськоi областi сталося 65 пожеж, 16 людей загинуло. У Бориспiльському районi виникло 22 пожежi, загинуло 6 осiб. Так 15.02.2006 року о 4 год. 45 хв. у житловому будинку за адресою с. Старе, вул. Щорса, 47 сталася пожежа. Вона забрала життя 45-рiчного громадянина П. Причина пожежi встановлюеться.
Служба порятунку та надзвичайних ситуацiй реагують не лише на випадки з пожежами, а й на iгнорування правил поведiнки на льоду. Рибалки, виходячи на свiй промисел, так захоплюються, що не помiчають загрози опинитися пiд льодом. Дiтлахи, ковзаючи по льоду, не завжди уявляють ступiнь загрози цiеi забавки. Батьки повиннi проводити з дiтьми бесiди про правила поведiнки на льоду та на водi, а найкраще стежити за iхнiми дiями.
При надзвичайних випадках, пожежах телефонуйте за номерами - 01, 6-16-32 у пожежну охорону.
