Бориспiль - одне з найдавнiших поселень Киiвщини, вiдоме за лiтописними матерiалами як Летч, Льто, Олто. Перша лiтописна згадка про нього вiдноситься до поч. XI ст. коли в братовбивчiй вiйнi (1015-1019) мiж синами киiвського князя Володимира на рiчцi Альтi загинув князь Борис, який з 1072 року канонiзований як один з перших святих Киiвськоi Русi. З iменем Бориса i пов'язана сучасна назва мiста. Далi Летч неодноразово згадуеться в лiтописах до 1154 р. як укрiплене городище, яке стояло на пiдвищеннi мiж двома рукавами р. Альти. Мiсцевiсть була заболочена i лiсиста. Летч за часiв Киiськоi Русi був не тiльки укрiпленим пунктом на межi Киiвського та Переяславського князiвства, але й мiсцем змiни коней та мiсцем вiдпочинку для рiзних посольств, гiнцiв, княжих дружин, князiв.
У 1117 роцi на мiсцi, де "пролилася кров Бориса", Володимир Мономах побудував кам'яну церкву, що згадуеться в лiтописах як "Летська божниця". Неодноразово ця церква зазнавала руйнувань вiд нападiв кочовикiв. Остаточно зруйнована монголо-татарами в 1239 роцi. Кам'янi рештки цiеi церкви вже в XVI ст. були вивезенi поляками в Киiв для будiвництва Петропавлiвського собору на Бiскупщинi.
В центрi Борисполя донинi наявнi рештки оборонного валу, а проведенi в 1925 та 1950 роках археологiчнi дослiдження пiдтвердили наявнiсть залишкiв фундаменту древнього храму i остаточно довели iснування в Борисполi Мономаховоi божницi.
В перiод з IX по XII ст. мiж Киевом i Переяспавом було зведено цiлий ряд укрiплених городищ поблизу сучасних сiл: Любарцi, Iванкiв, Старе, Головурiв, Воронькiв, Глибоке, Процiв, виникло багато укрiплених поселень. Пiд час монголо-татарськоi навали поселення на територii сучасного Бориспiльського району та сам Летч були зруйнованi. А вже: з XIII ст. цi землi переходять пiд владу Великого князiвства Литовського. Пiзнiше ця територiя стала називатися "Земля Полукняжеская". Архiвнi документи цього перiоду свiдчать, що "Земля Полукняжеская" була "пожалувана" королiвському толмачу Солтану Албеевичу. В 1508 роцi вiн продав цi землi Киiвському Пустинно-Микiльському монастирю. Монахи володiли землею до кiнця XVI ст. Ймовiрнiше всього, що в цей час Бориспiль i отримав свою сучасну назву. На монастирських землях в цей перiод почали селитися втiкачi з Правобережжя.
В актах цього перiоду згадуються також деякi села району: Гнiдин, Вишеньки, Старе, Сошникiв, Салькiв, Булачин (Еркiвцi), Процiв. 3 вiрчих грамот вiд 1525 року дiзнаемося, що, тодi вже були i села Жереб'ятин, Рогозiв, Воронькiв, Iванкiв.
Пiсля 1569 року всi украiнськi землi, якi ранiше належали литовцям, вiдiйшли до польськоi корони. За рiшенням польського сейму вiд 1590 року мiстечко Бориспiль отримав у володiння Войтех Чановицький, який в документах 1590 року згадуеться як гетьман запорiзьких козакiв. В цих документах Бориспiль вперше згадуеться як мiстечко.
У 1596 роцi Бориспiль, який на той час був уже значним поселениям, Сигiзмунд III зробив королiвською маетнiстю. Того ж року було утворено Бориспiльське староство.
В кiнцi XVI - на початку XVII ст. Украiну охоплюе ряд козацько-селянських повстань. За придушення повстання пiд проводом Наливайка (1594-1596) сейм пожалував Бориспiльське староство магнату Жолкевському спочатку у ленне володiння, а з 1623 року воно стае власнiстю родини Жолкевських (залишаеться ним до 1648 року). Тодi у Борисполi було 77 господарств i близько 370 чоловiк.
В часи польського панування мiсту було надано Магдебурзьке право. Iсторiя Борисполя невiддiльна вiд боротьби украiського народу проти польсько-шляхетського панування. Населення мiста та навколишнiх сiл брало участь у повстаннi нереестрових козакiв пiд керiвництвом Тараса Федоревича (Трясила).
Визвольна вiйна пiд проводом Богдана Хмельницького (1648-1654) поклала край польсько-шляхетському пануванню в Украiнi. Цiлий край було подiлено згiдно запорiзького звичаю на полки i сотнi. Одним з полкових мiст був Переяслав, сотенними, серед iнших, мiстечка Бориспiль та Воронькiв. До бориспiльськоi сотнi належали села: Нестерiвка, Кучакiв, Лебедин, Стариця, Сенькiвка, Iванкiв, Дарниця та ряд хуторiв, до Воронькiвськоi - села Глибоке, Кислiв, Кальне, Рудякiв.
Полковники, сотники мали вiйськову владу. Козаки користувалися вiльним правом володiння своiми землями, не несли нiяких повинностей, не сплачували податкiв, одержували платню.
Пiд час росiйсько-польськоi Вiйни (1654-1667) Бориспiль кiлька разiв зазнавав великих спустошень. У 1658 роцi вiн був винищений i спалений за наказом воеводи Шереметьева (пiд час боiв мiж вiйськами гетьмана I.Виговського i царським вiйськом). Бориспiль на той час був власнiстю Д.Виговського, брата гетьмана. Така ж доля спiткала i мiстечко Воронькiв та iншi села i хутора.
Зазнав Бориспiль значних втрат i навеснi 1661, i восени 1663 рокiв, коли його захопили польськi вiйська. В липнi 1666 року в Переяславi спалахнуло повстання проти гнiту козацькоi старшини та царських воевод. Пiдняли повстання козаки Переяслава та Борисполя. В серпнi того ж року повстання було придушено.
Наприкiнцi XVII ст. Бориспiль став досить великим мiстечком з двома брамами - Переяславською та Киiвською, кiлькома вулицями. Тут жили переважно мiщани, якi займались ремеслами та промислами. У XVIII столiттi Бориспiль перетворився на значний економiчний центр. Цьому сприяло те, ще тут проходив шлях Киiв-Полтава.
Унiверсалом вiд 14 сiчня 1752 року гетьман Кирило Розумовський передав Бориспiль з навколишнiми землями у вiчне володiння своiй сестрi та ii чоловiку, бунчуковому товаришу Ю.Дарагану.
В 60-х роках XVIII ст. в мiстечку iснували ремiсничi цехи: шевський, кравецький, ковальський, рiзницький, кушнiрський та iншi. Ремеслами займалась третина населения Борисполя. Майже половина населення Борисполя займалася хлiборобством.

1 2 3 4