У березнi 1917 року до влади в Украiнi прийшла Центральна Рада. На ii чолi стояли М.Грушевський, В. Вiнниченко, С. Петлюра. Головна мета Центральноi Ради полягала у створеннi незалежноi Украiнськоi держави. У сiчнi 1918 року було проголошено УНР, у тому ж 1918 роцi Украiна була втягнута в громадянську вiйну. В квiтнi 1920 року на територiю Украiни вступили частини польськоi армii, а з ними вiйська Украiнськоi Народноi Республiки. Вiдступаючi загони Червоноi Армii реквiзували у селян фураж, коней, продовольство. Це викликало невдоволення населення. Бiльшiсть селянства рiшуче взялася за зброю. Повстали i селяни Борисполя. Вони вiдмовилися давати "оброк" кiньми, возами, продовольством. Був скликаний мiтинг. Червоноармiйцi направили своiх делегатiв, але бориспiльцi заявили, що не впустять вiйська у мiсто. Бiльшовики напали на Бориспiль у недiлю, на свято Георгiя. Почали обстрiлювати мiсто з усiх бокiв гарматними залпами. Мiсто горiло. Червоноармiйцi швидко захопили Бориспiль. Люди тiкали, ховаючись у болотах, лозах, очеретах. Були и такi, що чекали на черiвоноармiйцiв, виходили зустрiчати iх з хлiбом сiллю, але вбивали i iх. Поранених добивали багнетами прямо на вулицях, у лiкарнi. Потiм стали вишукувати чоловiкiв та, зiбравши бiльше 200 чоловiк, погнали до Броварського шляху i там розстрiляли. Вбивали у дворах, заганяли людей в клунi, а потiм пiдпалювали iх. Бiльше двох тижнiв бiльшовики тероризували i грабували населения Борисполя.
У 1921 роцi в Борисполi було встановлено радянську владу. Почали створюватися сiльськогосподарськi артiлi. Того ж року Бориспiль увiйшов до складу Киiвськоi губернii, а в 1923 роцi став центром району.
В кiнцi 20-х рокiв у мiстi при будинку культури була органiзована капела бандуристiв. Керував капелою справжнiй ентузiаст цiеi справи Дем'ян Максимович Кошман. Талановитi бориспiльськi хлопцi та дiвчата iздили з концертами по Украiнi, записувалися на радiо, виступали у Москвi. А двое бориспiльцiв - Д.Пiнчук та I.Борець - були учасниками Харкiвськоi капели кобзарiв.
Здавна славилося пiсеннiстю село Рогозiв. На поч. 30-х рокiв в селi було органiзовано хорланку. Учасники цього колективу брали участь у багатьох концертах, iхнi пiснi були записанi на грамплатiвку. Деякi з учасникiв були запрошенi до найпрестижнiшого колективу Украiни - хору, яким керував Р. Верьовка.
На цей перiод припадае i розквiт творчостi заслуженого майстра народноi творчостi, рiзьбяра по дереву Петра Петровича Верни (1876-1966). Народився П.П.Верна на Гiрських хуторах пiд Борисполем, в сiм'i селян-бiднякiв. Не маючи змоги ходити до школи, самотужки навчився читати i писати. Самобутнiй талант художника розвинувся без будь-якоi допомоги. П.Верна створив багато чудових речей, якi ввiйшли до кращих надбань народного декоративного мистецтва.
3 1929 року починаеться колективiзацiя. Це була справжня трагедiя для украiнського селянства. Як i всюди по Украiнi, в Бориспiльському районi вона супроводжувалася масовим розкуркуленням, знищенням найпрацьовитiшого i тому найзаможнiшого прошарку селянства. Люди в колгоспи йшли неохоче, чинили опiр колективiзацii. Прокотилася хвиля "бабських бунтiв". На придушення такого бунту в Борисполi було викликано кiнну мiлiцiю з Киева. Але незважаючи на опiр населения, колективiзацiя продовжувалася. 3 дрiбних артiлей утворюються чотири колгоспи: iм. Шевченка, iм. Кiрова, "Серп i молот", "Перемога".
Потiм були страшнi роки голодомору (1932-1933 рокiв ). Було розгорнуто нiколи не бачений терор голодом, щоб навчити украiнських селян "уму-розуму" (вислiв Косiора). Бориспiль рятувало те, що мiсто знаходилося неподалiк Киева, бориспiльцi мали змогу вимiняти хлiб, борошно, крупу на киiвських базарах. Та все ж вiд голоду люди вмирали. В основному, це були жителi навколишнiх сiл, якi йшли до Борисполя у пошуках продовольства. Вони вмирали в чергах за хлiбом, в лiкарнi, просто на вулицях. Кожного ранку вiд лiкарнi, що стояла в центрi мiста, вiд'iжджала пiдвода, що пiдбирала трупи на вулицях, звозила на кладовища, де iх ховали в колективних могилах. Е данi про смертнiсть сiльського населення Бориспiльського району (без м. Борисполя) з 1.01.1933 до 1. 01.1934 року. Ця цифра становить 5739 чоловiк. Серед померлих за цей перiод було 266 дiтей вiком до одного року. Це за звiтами. Фактично ж втрати були значно бiльшими.
Але i це було неостанне випробування, яке довелося пережити нашому народу. Страшна хвиля сталiнських репресiй винищила цвiт украiнськоi нацii. Жертвами репресiй стали багато жителiв району та мiста Борисполя. Серед них: Тарабан - нач. райземвiддiлу, Степанов - голова райвиконкому, Пiнчук - бандурист, молодий письменник Жигалко та багато iнших.

1 2 3 4