Володимир Бiлкей

 Бориспiльщина не обдiлена, як у давнiшнiй, так i в сучаснiй iсторii, земляками, котрих називають "Людина з великоi лiтери", якi зробили помiтний внесок у розвиток культури, науки, господарства не лише нашого району, а й усiеi Украiни.
Два роки тому з iнiцiативи газети "Вiстi" та за пропозицiями читачiв громадська комiсiя, до якоi увiйшли iсторики, депутати, журналiсти, склала символiчний список "П'ятдесят славетних iмен Бориспiльщини минулого i сучасностi". Серед видатних особистостей нашого краю, таких як гетьман Iван Сулима, творець нацiонального Гiмну Павло Чубинський, скульптор Петро Верна, майстер народноi творчостi Iван Приходько, заслужений працiвник сiльського господарства Петро Базюченко, педагог Валентина Стрiлько, гiдне мiсце займае постать заслуженого вчителя Украiни, директора Щасливського навчально-виховного комплексу Юрiя Юрiйовича Йовбака. 27 рокiв тому молодий педагог, уродженець далекого Закарпаття, приiхав учителювати у Дударкiвську школу. Потiм працював у Рогозовi, а з 1983 року очолив Щасливську середню школу, яку розбудував до рiвня найкращих навчальних закладiв Украiни.
Вiдтодi Щасливе стало справжньою кузнею висококвалiфiкованих, вiдомих далеко за межами району та областi спецiалiстiв народного господарства, митцiв, науковцiв i... футболiстiв. Саме про футбол iтиметься у сьогоднiшнiй нашiй розмовi з Юрiем Юрiйовичем, i викликана вона проблемною ситуацiею, що нинi склалася у Щасливському футбольно-шкiльному господарствi.
- Юрiе Юрiйовичу, Ви родом iз Закарпаття - найзахiднiшого украiнського краю i одного з "найфутбольнiших". Мабуть, у Ваших жилах тече справжня футбольна кров?
- Так, як народився в селi Чинадiеве неподалiк Мукачева. Саме звiдти i знаменитий у минулому захисник киiвського "Динамо" Василь Турянчик, котрий забив вирiшальний гол у ворота московського "Торпедо" на стадiонi в Лужниках восени 1961 року. Цей гол уперше за всю iсторiю радянського футболу зробив чемпiоном краiни не московську команду. Тодi у складi "Динамо" грав iще один закарпатець Йосип Сабо. А взагалi Закарпаття було, мабуть, найфутбольнiшою областю Украiни. Саме звiдти ще на початку 50-х рокiв до Киева було "рекрутовано" цiлу плеяду молодих гравцiв, якi врятували "Динамо" вiд повного розвалу i провалу в першостях Союзу. Це Товт, Юст, Коман, Попович, Михалина... Уболiвальники старшого поколiння добре пам'ятають цi прiзвища. Пiзнiше славу киiвському "Динамо" здобували вже згаданi Сабо, Турянчик, а також Гавашi, Диковець, Секеч, Медвiдь, Рац... Список надто довгий.
- Мабуть, у 50-тi роки популяризацii футболу на Закарпаттi сприяло зовсiм близьке сусiдство однiеi з найсильнiших на тi часи футбольних краiн Угорщини, котра лише випадково не стала чемпiоном свiту 1954 року, програвши у фiналi нiмцям. Чи не грали Вашi земляки з мадярами та iншими сусiдами: Польщею, Словаччиною, Румунiею?
- Я не пам'ятаю такого. Завiса на кордонi була залiзною. Навiть щоб вiдвiдати родича, який живе за кiлька десяткiв метрiв, але по той бiк кордону, треба було iхати через Москву. Та й у нас на Закарпаттi в той час було багато сильних команд, i на примiтивних сiльських стадiонах збиралося тодi бiльше глядачiв, нiж тепер на матчах першоi та другоi лiги. Я теж грав. На виiзнi iгри нерiдко вирушали в кузовi "полуторки" ще затемна, бо ж самi знаете, що на серпантинах гiрських дорiг не розженешся.
Я дуже пишаюся своiм двоюрiдним братом, колишнiм провiдним гравцем одеського "Чорноморця" Василем Плоскиною, який нинi працюе одним iз тренерiв чемпiона Украiни - донецькоi команди "Шахтар".
- Нинi, на мою думку, закарпатський футбол у занепадi. Жодного бiльш-менш вiдомого гравця на спортивному горизонтi не з'явилося, бiльше того, щоб пiдкрiпити команду майстрiв "Закарпаття" з Ужгорода, Суркiс донедавна вiдправляв туди на заслання ледь не до десятка гравцiв iз киiвського "Динамо".

- Так, нинi на Закарпаттi справи з дитячим i юнацьким футболом кепськi. У тiм i причина занепаду футболу.
- I Ви приiхали пiднiмати футбол на Бориспiльщину?
- Перш за все, я учитель фiзики, а не фiзкультури. Але футбол для мене був i е частиною життя. Коли 1976 року опинився в Бориспiльському районi i мене призначили класним керiвником у Дударкiвськiй школi, то перше, що я зробив, це органiзував зi своiм хлопцiв футбольну команду, i лише програш у фiналi ровесникам iз Броварiв не дозволив юним дударкiвцям стати чемпiонами областi.
Коли через кiлька рокiв мене було призначено директором Щасливськоi школи, то я, перш за все, першим дiлом заклав у проект будiвництва освiтянського закладу, що мало розпочатися незабаром, великий стадiон. Благо, були тодi у мене i спiльники-ентузiасти, з котрими я й сам грав за дорослу команду "Бортничi", - Бiлик, Садовський, Хромченко. Тодi наша команда зайняла трете мiсце у першостi Киiвщини, яку проводила обласна федерацiя футболу.
У нашому педколективi назбиралося близько 20 вчителiв, якi грали у футбол. Дуже пам'ятним видався футбольний матч в день вiдкриття новоi школи - 1 вересня 1983 року. Збiрна вчителiв - проти збiрноi учнiв. Ну, ясна рiч, усi глядачi шалено вболiвали за команду школярiв, але ми, вчителi, розгромили iх - 11:3. Цей факт певною мiрою можна вважати початком народження нового футбольного центру пiдготовки майбутнiх майстрiв шкiряного м'яча, навiть у масштабах не лише областi, а й Украiни. Дiти повиходили з кущiв, де грали "у дурня", i почали грати у футбол.
У 1992-1993 роках Щасливе знали в Украiнi як село з великими футбольними можливостями. До нас прийшли чудовi спецiалiсти - тренери Варениця, Галич, Мажирiн, Рябоконь...
Спочатку талановитих хлопчакiв збирали, крiм Щасливого у довколишнiх селах, Борисполi. Нинiшнього гравця молодiжноi збiрноi краiни Руслана Бiдненка знайшли у Ревному. Щоправда, разiв iз десять iздили до його батькiв, умовляли вiдпустити сина. Тi вважали, що хлопець повинен працювати на землi в селi. Нинi ж Руслан - професiйний футболiст i, мабуть, непогано заробляе на життя своею майстерною грою.
Схожа ситуацiя була з братами Стоянами, котрих ми ледве витягли з Бiлоi Церкви.
Коли завдяки гучним перемогам на рiзних дитячо-юнацьких змаганнях про щасливську футбольну команду пiшла добра слава, до нас на перегляд почали приiжджати юнi дарування й з iнших областей Украiни. Випускники школи стали поповнювати команди майстрiв, збiрнi краiни: вiд юнацькоi до молодiжноi.
- Але ж на утримання i виховання майбутнiх майстрiв потрiбнi значнi кошти...
- Наша футбольна школа непогано фiнансувалася з обласного бюджету, ми мали статус фiлiалу Броварського училища фiзичноi культури. То були найкращi часи. А не так давно нам перекрили кисень з областi i прикрiпили до районного бюджету. А який вiн "худий", ви знаете. Тож виживаемо як можемо.
- Нинi в усьому свiтi, та й у нас в Украiнi довкола футболу крутяться великi грошi, для певноi частини футбольних босiв вiн став неабияким джерело збагачення. Наприклад, як повiдомляють у ЗМI, президент донецького "Шахтаря" Ренат Ахметов нинi е мiльярдером, найбагатшою людиною в Украiнi. Не набагато вiд нього вiдстае сiмейство Суркiсiв. Футболiсти вже давно стали живим товаром, iх купують, продають i перепродують. I, як у кожному бiзнесi, хтось може на цьому заробити або прогорiти.
Наприклад, англiйський "Тоттенхем" пару рокiв тому купив у киiвського "Динамо" Реброва за 16 мiльйонiв доларiв. Але вiн так i не виправдав покладених на нього надiй - забивати голи. Тримати футболiста на лавi запасних i платити йому за це зарплату босам "Тоттенхема", звiсно, не хотiлося. Отож Реброва продали до турецького "Фенербахче" за суму у кiлька разiв меншу, нiж купили. Ясна рiч, що тут бiзнесмени вiд футболу прогорiли.
Iнший приклад iз купiвлею "Мiланом" Шевченка за 25 мiльйонiв доларiв. Нинi його цiна зросла, майже вдвiчi. Так само i з нiгерiйцем Алаховою. "Шахтар" придбав його майже за 8 мiльйонiв зелених, а потенцiйнi покупцi пропонують нинi за нього 13-15 мiльйонiв. Подiбнi оборудки, але у значно менших розмiрах, практикуються у скромнiших клубах, i Украiни у тiм числi. Але крiм схеми "купив - продав" е ще й iнша: "виховав - продав". У Щасливому пройшли першi футбольнi унiверситети десятки класних футболiстiв. У iх виховання за копiйчану зарплатню вкладено чимало працi педагогiв, тренерiв. I, звичайно, коштiв. Чи отримала Щасливська школа хоча б якусь компенсацiю вiд iхнiх нових власникiв?
- Ми вiддаемо своiх вихованцiв практично задарма. Коли 5 рокiв тому вiдроджувався "Борисфен", його склад формувався на сто вiдсоткiв iз наших випускникiв 11-Б класу. Брати Стояни, Смалько, Бiдненко, Гончар, Анiкiенко, Запорожан - нинi це вже вiдомi iмена у футбольному свiтi. За жодного футболiста "Борисфен" нам не заплатив, хоча за регламентом вiн повинен був це зробити. Не так давно "Борисфен" за великi грошi продав киiвському "Арсеналу" Наконечного i повинен був подiлитися з Щасливською школою десятьма вiдсотками виручки, але нiчого ми ще не одержали, хоча керiвництво бориспiльського клубу заявляе, що, мовляв, розрахувалось. Поширюються чутки, що "Борисфен" утримуе нашу футбольну школу. Але цього нiколи не було. А були лише обiцянки створити у Щасливому цiлу футбольну академiю Киiвщини. Ось так i залишилися ми бiля розбитого корита. Наш фiлiал Броварського фiзкультучилища закрили, а академiю не вiдкрили.
Бiльше того, "Борисфен-2", що виступае у другiй лiзi, перше коло нинiшньоi першостi провiв на нашому шкiльному стадiонi i, не заплативши за це жодноi копiйки, перебрався до Березанi. Не буде дивним, якщо вiн, погравши там певний час, передислокуеться на iнший стадiон, до iншого мiста. А бориспiльцi i щаслив чани радi були б бачити своiх землякiв на наших стадiонах. Я, звичайно, патрiот "Борисфена", але те, що вiдбуваеться, неправильно. Потрiбнi нормальнi партнерськi стосунки.
- А хто забезпечуе ваших учнiв спортивною формою?
- Форму, м'ячi ми придбали за позабюджетнi кошти. Слава Боговi, е ще у нас прихильники, якi допомагають. Наприклад, чотири щасливськi команди грають у формi банку "Аваль", який очолюе народний депутат, президент Асоцiацii аматорського футболу Украiни Федiр Iванович Шпиг. Вiн ще подарував школi комп'ютер i пообiцяв нам свою пiдтримку i надалi.
- На вашому шкiльному стадiонi грали ледь не всi команди першоi та другоi лiги, деякi з вищоi, але ж цю затишну арену треба утримувати у належному станi...
- Не вiд хорошого життя ми запрошуемо грати i тренуватися команди майстрiв. Вони сприяють пiдтриманню поля в належному станi. А цього року зелений газон майже повнiстю вимерз, i потрiбно десятки тисяч гривень, щоб його вiдновити. У цiм дiлi нам сприяе киiвська "Оболонь", яка забезпечила нас дорогим насiнням.
- Мабуть, щасливськi любителi футболу вже дуже розбалуванi постiйною присутнiстю в селi знаних футбольних функцiонерiв, тренерiв, вiдомих i навiть знаменитих футболiстiв...
- На футбол до Щасливого за своiми улюбленими командами нерiдко приiжджають цiлi полчища фанiв. Тож нашi односельцi з цiкавiстю спостерiгають не лише за тим, що вiдбуваеться на футбольному полi, а й довкола нього. Не так уже й давно вiдбулася грандiозна "махаловка" (у фанiвському лексиконi - бiйка) мiж фанатами "Динамо-2" i одеського "Чорноморця". До Пролiскiв киiвськi мiлiцiонери вели iх лiсом, а як дiйшли до кордону Бориспiльського району, кинули.
Розбiрки одеськi i киiвськi фани провели вже в Щасливому. Бiйцi взяли участь близько 200 чоловiк. Дiвчата-санiтарки надавали пораненим першу медичну допомогу, витирали розбитi носи, обробляли синцi. Але все це побоiще на травi закiнчилося ледь не братанням. Вороги мирно повсiдалися на травi i, як нiчого й не було мiж ними, почали обмiнюватися майками i наливати один одному пиво та бiльш мiцну рiдину.
А щасливськi уболiвальники, на щастя, бiльш спокiйнi. Нерiдко батьки юних футболiстiв мандрують iз ними на ви'iзнi iгри, матерiально i морально пiдтримують iх. Добре, що таких людей немало, тож думаю, що щасливська футбольна школа була, е i буде.