Алла Приходько

 Переяславцi i досi перебувають у ейфорii вiд спортивного успiху свого земляка - вiдомого в Украiнi та поза ii межами спортсмена Михайла Литвиненка, який нещодавно повернувся з ХV чемпiонату свiту з легкоi атлетики серед ветеранiв, що вiдбувся в Америцi.
Мiський голова Григорiй Сокур, проводжаючи Михайла Галактiоновича до Пуерто-Рiко, сказав, якщо той увiйде до першоi десятки славних спортсменiв, Переяславщина буде йому дуже вдячна. Та 72-лiтнiй Литвиненко, який самотужки готувався до таких вiдповiдальних змагань, привiз до рiдного мiста срiбло свiтового значення.
З такого приемного приводу у мiськiй радi зiбралися керiвники пiдприемств, установ, органiзацiй, спонсори i просто небайдужi до цiеi справи люди, аби вшанувати честь легендарноi особистостi. Михайло Галактiонович потопав у квiтах вiд вдячних шанувальникiв.
У свою чергу винуватець торжества, вiдомий ще i як оригiнальний кулiнар, пригощав усiх присутнiх тiстечками власного приготування, якi випiкав майже цiлу нiч. З притаманним для нього гумором вiн розповiдав про поiздку до далекоi Америки. Це перший спортсмен, якого Переяславщина делегувала до цього континенту.
Власне кажучи, аби пригадати всi дозмагальнi митарства легкоатлета, то можна було б написати цiлу епопею. Як вiн тяжко, але наполегливо тренувався, не маючи для цього належних умов. Та й дiета у спортсмена-любителя теж своя, випробувана протягом життя iз обмеженими фiнансовими можливостями. Саме це найбiльше турбувало Галактiоновича, котрий сподiвався лише на спонсорську допомогу.
Кошти на поiздку переяславського спортсмена до Пуерто-Рiко збиралися, як-то кажуть, усiм миром. I приемно, що задум, який спочатку здавався Литвиненку фантастичним, втiлився у життя. На поiздку до Америки потрiбно було 11 тисяч гривень, а зiбрали навiть трохи бiльше.
Тож зрозумiло, що призер чемпiонату свiту в першу чергу дякував своiм спонсорам, без яких би його заповiтна мрiя взяти участь у змаганнях, не здiйснилася. Тому буде доречним згадати хоча б тих, хто найбiльше допомiг непосидючому ветерану. Це i Центральна рада КПФСП "Колос", i мiська рада, ДПI iм. Г.Сковороди, приватний пiдприемець Валерiй Сахник та багато iнших.
На цьому можна було б поставити крапку. Та як не розповiсти, як Михайло Литвиненко долав шлях з Переяслава до невiдомоi Америки. Галактiоновичу, який на чемпiонатi свiту мав виступати у першi днi, довелося шукати Пуерто-Рiко самому, без перекладача, не володiючи iноземною мовою i навiть не маючи мiсця для ночiвлi. Вiн змушений був ночувати в аеропорту Кеннедi на вiзку для перевезення вантажiв. Але саме цей митарник представляв Украiну на вiдкриттi чемпiонату, коли виносили наш прапор. Адже 7 украiнських легкоатлетiв прибули на змагання пiзнiше на 2 днi. Та невгамовному Михайлу Литвиненку не звикати до таких умов. Упевнена, що переяславський спортсмен виборов би золото, якби не пригоди, що трапилися з ним у дорозi. Адже ветеран-легкоатлет минулого року на чемпiонатi Европи зайняв перше мiсце, метнувши молот на 50,67 м, не дотягнувши до свiтового рекорду 6 см i залишивши позаду себе суперника з Нiмеччини Рiхарда Джехака. Останнiй, до речi, зiйшов на першу сходинку п'едесталу чемпiонату свiту в Пуерто-Рiко (цього разу переяславець метнув молот на вiдстань 45,45 м).
На жаль, успiх спортсмена мiнливий. Якось, спiлкуючись iз Галактiоновичем, я пожалкувала за "золотом". А вiн, з притаманною йому мудрiстю, вiдповiв: "Спортсмен нiколи не повинен жалкувати. Вiн мае йти лише вперед, iнакше залишиться позаду. Менi ж, спортсмену-любителю, доводилося ще й працювати". Я дивлюся на цього невтомного сивочолого чоловiка i вiдчуваю - вiн справжня легенда не лише нашого мiста, а й Украiни. Бiльше пiвстолiття свого життя вiддавши спорту, будучи прикладом для молодих, котрих завжди вiдверто i водночас iз гумором навчав боротися з людськими вадами, Михайло Литвиненко у своi 72 роки залишився не лише спортсменом з великоi лiтери, але й такою ж людиною. Вiн разом зi знаменитим Михайлом Сiкорським увiйшов у iсторiю Переяславщини, про що засвiдчив Диплом ювiлейноi естафети "1100-ччю Переяслава - 1100 добрих справ", який йому вручив мiський голова. Можливо, це останнiй такий пишний вiнок слави для ветерана. Втiм, як зауважив сам призер чемпiонату свiту серед ветеранiв, зi спортивного шляху вiн звертати поки що не збираеться.