Анатолiй ШЕВЧЕНКО

 Сказати, що <жити стало краще, жити стало ве-селiше>, навiть з великою дозою фантазii, не випадае. А взагалi, сказати можна, як колись Сталiн сказав цi ж слова, й нахабно збрехав.
Тодi виникае наступне запитання: що ми робили всi цi 12 рокiв, вiдколи стали незалежною держа-вою?
Не тiльки Л. Д. Кучма, а й мiльйони його спiввiтчизникiв запитували себе й iнших: що ми будуемо? Вiдповiдi нi тодi, коли це питання вперше поставив прем'ер-мiнiстр Украiни Л. Д. Кучма, нi тепер, коли завершуеться другий президентський термiн Леонiда Даниловича, так i не одер-жано. I цiлком закономiрно: коли люди не знають, що роблять, то й результат iхнiх зусиль буде адек-ватний.
Проголошена незалежною державою, Украiна за 12 рокiв насправдi такою не стала. З кожним ро-ком вона дедалi бiльше залежить то вiд Заходу, то вiд Росii. Природно, так довго не може тривати.
Колишнi керiвнi комунiсти й комсомольськi ак-тивiсти, що пiсля 1991 року перехопили владу у романтичних нацiонал-демократiв, були заклопо-танi не будiвництвом Украiнськоi Держави, а, як завжди, перерозподiлом власностi, а народнi маси - виживанням. Хiба за такоi ситуацii може вiдбу-ватися щось конструктивне?
У нас немае iдеологiчного забезпечення держав-ного будiвництва. Тому-то постiйно й запитуемо: що будуемо?
От, скажiмо, який може бути позитивний вплив запланованого владою вiдзначення 350 рiчницi Пе-реяславськоi ганьби, що стала початком нашоi ко-лонiальноi залежностi вiд Росii? Крiм чергового затуманення мiзкiв довiрливим малоросам та купи витрачених грошей на рiзнi, нiкому не потрiбнi <святковi> заходи, бiльше нiчого.
А кому потрiбна вовтузня, зiнiцiйована указом Президента, у зв'язку з 150-рiччям вiд початку Кримськоi вiйни 1853-56 рокiв? Як вiдомо, Росiя почала ii через свою звичку втручатися в чужi справи, вимагаючи собi вiд туркiв якогось права на захист православних, що жили на територii Оттоманськоi iмперii. Коалiцiя Англii, Францii й Ту-реччини завдала вiдчутноi поразки царськiй Росii. То що, ця вiйна - наше <славне бойове минуле>? Деякi дослiдники впевненi, що саме про Кримську вiйну писав Т. Г. Шевченко:
...I знов потекла
Мужицька кров!
Кати вiнчанi,
Мов пси голоднi, за маслюк
Гризуться знову.
I ось влада незалежноi Украiни збираеться вiдзначати цю <вiкопомну> подiю. I знову витрача-ти грошi, яких так бракуе, на нiкому не потрiбнi ювiлеi.
Таких ювiлеiв попереду ще багато. Ось неза-баром треба буде святкувати 100-лiтню рiчницю вiд початку росiйсько-японськоi вiйни, що стала чи не найбiльшою ганьбою в iсторii Росii. Але що нам до того - будемо, як <меншi брати> разом iз <братом старшим> гуляти й веселитися та салюту-вати <во славу руского оружiя>.
Вже недалеко й до 300-лiтнього ювiлею Пол-тавськоi битви, що набагато рокiв паралiзувала вiльнолюбивих украiнцiв. I вже близько 70-та рiчниця вiкопомноi перемоги великого СРСР над маленькою Фiнляндiею, а також ювiлей погрому Польщi Сталiним i Гiтлером.
Одне слово, треба готувати укази про вiдзначен-ня та видiляти кошти для гулянок...
Через нашу несамостiйнiсть до нас i ставлення вiдповiдне - як на Заходi, так i в Росii. Таких усi зневажають.