Тарас КОРНIЮК,
Влад БРОВКО

Про стан футбольних справ у будь-якiй краiнi, перш за все, судять з виступу клубiв цiеi краiни на мiжнароднiй аренi. Давайте пiд таким кутом зору поглянемо на украiнський футбол.
Так, наша гордiсть та надiя - киiвське "Динамо" вже всьоме поспiль завойовуе мiсце серед когорти кращих клубiв Европи, потрапляючи до Лiги Чемпiонiв. I, зауважте, шлях до основноi сiтки для киян постiйно лежить через квалiфiкацiю. Лише зусиллями багаторазового чемпiона Украiни наша краiна в таблицi коефiцiентiв УЕФА (саме за нею визначають кiлькiсть клубiв тiеi чи iншоi держави у европейських розiграшах) пiднялась на високе 13 мiсце, що дозволило вiце-чемпiону Украiни взяти участь у найпрестижнiшому клубному турнiрi (iнша справа, як цей вiце-чемпiон нею скористаеться) та збiльшити кiлькiсть наших команд у Кубку УЕФА.
Але, як виявилося, готовнiсть нашого десанту до штурму европейських висот виявилася нульовою. Вже на перших етапах основноi сiтки всi нашi представники зазнавали фiаско, в тому числi й тi, вiд яких, м'яко кажучи, чекали бiльшого. Той же "Шахтар", який рiк за роком витрачае мiльйони на переманювання зiркових футболiстiв та тренерiв iз-за кордону, рiк за роком отримуе гучного ляпаса вiд амбiцiйних европейських середнякiв. Так було iз софiйським ЦСКА, так було з австрiйською "Аустрiею". Так трапилось цього ж року iз московським "Локомотивом".
Що вже казати про iншi украiнськi команди, бюджети яких значно меншi за ахметiвський. Спадае на думку лише один результат, пiсля якого стае все зрозумiло про клас та силу наших вiтчизняних клубiв. Минулого року донецький "Металург" отримав у Бременi вiд мiсцевого "Вердера" вiсiм (у хокеi нечасто на такий град голiв розраховуеш!) сухих м'ячiв. I це на першiй же стадii розiграшу! А ще доводиться чути, що в Европi на нас не чекають. I дiйсно, адже ми надто вже тихо туди стукаемо. У Старому Свiтi чекали i чекають на видовища. А коли один iз гладiаторiв худий, блiдий та немiчний i пiсля першого ж удару опиняеться на землi, то дехто задумуеться про доцiльнiсть виступу таких "атлетiв" взагалi.
У черговий клубний евросезон ми вступаемо з надiею, яка рiк за роком ближче до пiзньоi осенi переростае у вiдчай. Невже все дiйсно так погано? Не будемо годувати себе iлюзiями - не все так добре у нашому футбольному домi. Старий багаж, за допомогою якого здобувався результат, поступово вiдходить у минуле, на змiну йому приходить новий, але не надто якiсний.
Доводиться чути на кожному кроцi, що нацiональна збiрна Украiни пiд головуванням Леонiда Буряка цей вiдбiрковий цикл провалила. Не надто вже виразно наша футбольна дружина виступила i у вiдборi на першiсть свiту-2002, але тодi суперники по групi (норвежцi, вiрмени, валiйцi та поляки) дозволили нам вийти до плей-офф. Цього ж разу суперники по групi виявилися солiднiшими, i черговий раунд на вилiт обiйдеться без нас. I явно не пiвнiчнi iрландцi з греками та iспанцями виннi у всiх негараздах нашоi головноi команди.
Стара, як свiт, приказка "Риба гние з голови", здаеться, якнайкраще пiдходить до стану справ у нашiй нацiональнiй дружинi. У ролi голови виступае ii головний тренер. Леонiду Буряку, схоже, не вдалося злiпити з класних i не дуже виконавцiв единий бойовий колектив. Не слiд цього боятися, таке у футболi бувае. Приклад надто вже свiжий. Збiрна Сербii та Чорногорii пiд керiвництвом одного з кращих сербських гравцiв минулого столiття Деяна Савiчевiча просто провально розпочала груповий турнiр, поступившись командi Азербайджану. Чорногорцi не побоялися вiдразу змiнити наставника, i зараз iхня збiрна одна з претендентiв на вихiд до Евро. У нас же довiра до головного тренера безмежна. Леонiду Буряку не вдалося донести нацiональну iдею до своiх футболiстiв. Адже у кожного колективу мае бути мета. У клубному футболi кожний клуб прагне кращим виступом заробити якомога бiльше грошей. У змаганнях на рiвнi збiрних на першомi мiсцi стоiть престиж збiрноi. Та, схоже, нашi футболiсти ще не усвiдомили усю специфiку гри за збiрну. Адже виступ за нацiональну команду великих доходiв не обiцяе, а за що ж "карячитись" на полi нашим зiркам поки що не зрозумiло.
Звичайно, вiшати усiх собак на одого Буряка не слiд. Вiн уже не в силi додати виконавчоi майстерностi своiм футболiстам, не вiн б'е по воротах у грi. Але, як говорить стара футбольна iстина, "виграе команда, а програе тренер".
Тому хочеться завершити цей матерiал безсмертною фразою все того ж Леонiда Буряка: "Ми з цього трагедii не робимо". I дiйсно, трагедiя вже сталася.