Микола РАХУБА, старший iнспектор групи громадських зв'язкiв Бориспiльського МРВ

Директор однiеi зi столичних фiрм Андрiй Петрович (з етичних мiркувань iмена змiнено) запросив друзiв провести вихiднi до себе на дачу, що поблизу села Вишеньки на Бориспiльщинi. Покупалися у Днiпрi, позагорали i влаштували вечiрку з шашликами. Розташувалися за плетеним столиком у садку, що за дачним будинком. На столi була i випивка, i закуска. Гучно лунала музика. Гостi розхвалювали Андрiя Петровича, були у захватi вiд його дачi. Розповiдали цiкавi iсторii, анекдоти. Словом, вечiрка йшла повним ходом. Уже й стемнiло, коли однiй гостi, назвемо ii Катериною, раптом знадобилося взяти щось зi своеi сумки, залишеноi в будинку. Зайшовши та увiмкнувши свiтло, вона нахилилася над сумкою i побачила чоловiчi босi ноги, що виглядали з-пiд лiжка. Катерина остовпiла. Вибiгла з будинку i повiдомила про побачене друзям. Тi, поставивши недопитi пляшки, пiшли в будинок.
- Де?
- Ось тут! - вказала рукою на лiжко Катерина. Господар i гостi заглянули пiд лiжко, але там - нiкого.
- Не треба змiшувати шампанське з пивом, - недоречно пожартував хтось.
- Пiшли, тобi привидiлося.
Та Катеринi було не до жартiв. Вийнявши гаманець, вона промовила:
- Тут було 90 гривень. Iх уже немае.
Вiдчувши, що щось негаразд, зблiд i пiдiйшов до своеi валiзи й ще один гiсть. З потайника сумки вийняв пачку "зелених" i полегшено зiтхнув. Потiм, уже байдуже, вийняв гаманець.
- I в мене зникло дещо з кишенькових, близько 100 гривень.
Усi зрозумiли, що в будинку побував злодiй.
- Далеко втекти вiн не встигне.
Обiйшли будинок, замкнувши дверi, всi сiли у "Мерседес" i поiхали вулицями дачного масиву.
Було вже близько пiвночi, i свiтилися лише поодинокi вiкна будинкiв. На вулицi безлюдно. Аж ось потерпiлi побачили свiтло фар авто, що прямувало у бiк прохiдноi. Додавши газу, кинулися за ним. Та наздогнати не встигли. Невiдоме авто виiхало через розчиненi навстiж ворота прохiдноi. Далi переслiдувати Андрiй Петрович не наважився, бо пив на гулянцi. Чоловiки вийшли з авто i попрямували до сторожовоi будки. Там вони побачили двох сторожiв, якi спали, схилившись на стiл, на якому стояла недопита пляшка та нехитра закуска з овочiв i фруктiв. За кiлька крокiв був вiдчутний сивушний запах.
Вдаривши кулаком по столу, розлючений Андрiй Петрович закричав:
- Як ви несете службу?! За що ви грошi отримуете?! Ви ж повиннi перевiряти усiх, хто заiжджае i виiжджае з масиву! Чому ворота розчиненi?!
Зрозумiвши по вигляду сторожiв неперспективнiсть розбiрки, Андрiй Петрович швидко вийшов, кинувши наостанок:
- Iз вами я розберуся завтра!
Поiхали знову до будинку. Вогнище майже згасло, шашлики схололи. Настрiй було зiпсовано, i нiхто не наважувався проголосити черговий тост.
- А може оглянути будинок, - нерiшуче запропонувала котрась iз жiнок.
Знову пiшли в будинок. Увiмкнули скрiзь свiтло i стали оглядати всi закутки двоповерховоi дачi. Аж раптом Катерина, перелякана, рукою показала пiд сходинковий майданчик. Мiж схiдцями, що вели на другий поверх, скоцюрбившись, лежав непроханий гiсть. Чоловiки накинулися на нього. Не били, а мiцно зв'язали i по мобiльному викликали мiлiцiю.
Слiдчо-оперативна група, що прибула з Борисполя, швидко з'ясувала особу затриманого. Ним виявився уродженець Закарпаття Роман Ярославович. У своi 25 рокiв вiн уже встиг переселитися на Чернiгiвщину, вiдслужити в армii, одружитися i розлучитися. I ось доля закинула його на Киiвщину. Опанувавши декiлька будiвельних професiй, заробляв на прожиток, будуючи та ремонтуючи дачi.
Того дня пiсля роботи випив iз колегами-заробiтчанами. Хлопцi пiшли, а Роман залишився на дачi, де тимчасово й проживав. Увечерi приiхав хазяiн дачi. Знову повечеряли, звичайно ж, не обiйшлося без пляшки. Власник дачi - сивочолий професор - виявився не дуже охочим до випивки i скоро пiшов спати.
Роману ж випитого здалося замало, i вiн пiшов шукати добавку. Тинявся дачним масивом, аж поки, почувши музику, не приплентався до двору Андрiя Петровича. На подвiр'i було гамiрно, i Роман не наважився пiдiйти до гурту бiля вогнища, а пiшов через вiдчиненi дверi в будинок.
Перше, що впало йому в очi, це великi господарчi сумки. Став нишпорити по них у пошуках спиртного, а знайшов гаманцi. Випорожнивши iх, хотiв було непомiтним зникнути. Та не встиг. Хотiв утекти, коли з двору виiхав "Мерседес", та не поталанило: вiкна загратованi, а дверi броньованi.
Тепер Роман поеднуе роботу на дачах iз спiлкуванням зi слiдчим в очiкуваннi суду.