Марина ШМАЮН

"Село Кийлiв знаходиться у мiсцевостi, де зiбралися воедино, мабуть, чи не найкращi природнi багатства нашого краю - неозорi води Днiпра-Славути, великi масиви соснового лiсу, горбиста пiщана рiчкова заплава, зеленi квiтучi луги, чисте цiлюще повiтря", - такими прекрасними словами описали Кийлiв автори навчального посiбника "Iсторiя рiдного краю. Бориспiльщина". Це одне з тих сiл, про особливостi якого можна дуже довго говорити, розглядати його природу, невтомно ходити його вулицями. Одна з таких - вулиця Степана Петренка - викликае особливу цiкавiсть. Зрозумiло, що Степан Петренко не був пересiчним громадянином, вiн, без сумнiву, чимось прославився, бо ж не просто так на його честь названо одну з кийлiвських вулиць.
Степан Панасович Петренко народився у 1922 роцi. За свiй вiк пережив чимало: два голодомори та вiйну. У 1942 роцi, коли нiмцi збиралися переходити через село Кийлiв, вiн врятував i село, i його жителiв. Спаливши мости, якi могли б стати причиною повного винищення села, став героем, якому жителi села Кийлiв повиннi вiддячувати. Але, на жаль, самого Степана Петренка вже немае серед живих. Ми вiдвiдали його вдову, Ольгу Хомiвну Петренко (на фото), яка проживае зараз у Головуровi. Ця тендiтна бабуся на два роки була старшою за свого чоловiка, народилася i довго жила в селi Артемiвцi, тому й не була свiдком героiчних вчинкiв судженого. Вони познайомились пiсля вiйни. Степан Петренко покинув свiт, залишивши дружину з трьома доньками. Доля закинула тодi Ольгу Хомiвну у село Головурiв, де вона живе разом iз найстаршою дочкою Наталiею. Розташувавшись у тiснiй кiмнатi двоповерхового будиночка, жiнки розповiли про батька й чоловiка, який назавжди залишився для них героем. Шкода тiльки, що, окрiм рiдних, його нiхто не згадуе... Скарги Ольги Хомiвни та ii дочки на владу змусили нас задуматися: хто ж е дiйсно нашими героями, як ми допомагаемо iм i чи взагалi допомагаемо? Безпораднiсть цих двох жiнок вразила. Ольга Хомiвна потребуе допомоги, але не отримала ii за життя вiд влади жодного разу. Можливо, одразу пiсля вiйни Степана Петренка i згадували шанобливо, але час пройшов i про захисника Вiтчизни зараз просто забули... Жодного разу, наприклад, Дев'ятого травня не згадали нi про Степана Петренка, нi про його жiнку. Нiхто з верхiвки нiколи не поцiкавиться важким життям удови. Можливо, зламана долею Ольга Хомiвна приречено сприймае сьогоднi те, що дае iй життя. "Доживу спокiйно свiй вiк", - говорить вона, в той час як ще енергiйна дочка Наталiя бореться за визнання батька героем. Коли рiднi Степана Петренка згадали про те, що можна було б встановити пам'ятник, то й до цього прохання влада поставилася байдуже. Дуже шкода, що комусь iще незрозумiлi слова: "Якби не цi люди, то й нас зараз не було б серед живих".
Усi героi заслуговують на увагу, кожна така бабуся чи дiдусь хочуть почути слова вдячностi чи бачити свое iм'я у списках захисникiв Украiни. Нашi рятiвники потребують тепла, коштiв для кращого життя, любовi й уваги. Адже iх залишилося так мало. Тож давайте поспiшимо вiддати iм належне.