Влад БРОВКО

Офiцiйно вважаеться, що, незважаючи на короткочаснi запаморочення i навiть втрати свiдомостi, якi траплялись iз В.I. Ленiним i ранiше, його таемнича хвороба вперше дала себе знати саме в Горках 25 травня 1922 року.
Цього дня пiсля вечерi вiн вiдчув печiю, а перед сном - слабкiсть у правiй руцi. Вже вранцi у нього почала сильно болiти голова, була нудота. З великими зусиллями вiн спiлкувався з оточуючими, не мiг читати, намагався писати, але вивiв тiльки букву "м", у нього ослабли права рука та нога. Через годину неприемнi вiдчуття зникли, i лiкарi iх звернули на гастрит. Але ввечерi 27 травня стався повторний, ще сильнiший напад, i професор Кремер першим висловив пiдозру на захворювання мозку, характер якого, проте, виявився лiкарям дуже загадковим.
На вiдмiну вiд звичайного атеросклерозу, при якому вiдбуваеться безперервне прогресуюче наростання виниклих один раз хворобливих процесiв, у Володимира Iллiча, пiсля доволi часто повторюваних нападiв, настало покращення стану з вiдновленням професiйного iнтелекту. Цi обставини змусили лiкарiв зробити висновок, що хвороба Ленiна - наслiдок сифiлiтичноi змiни судин мозку. Вони вирiшили, що якщо це сифiлiс, то залишаеться надiя на одужання. I хоча дослiдження дна ока цiеi здогадки не пiдтвердило, Ленiна про всяк випадок почали лiкувати iн'екцiями миш'яку.
Сам Володимир Iллiч доволi реалiстично оцiнював свiй стан. Кажуть, 30 травня 1922 року вiн навiть покликав до себе Сталiна i попросив його принести цiанистого калiю, щоб, у разi чого-небудь, покiнчити iз собою. Але потiм вiд цiеi думки вiдмовився.
Хоча протягом усього лiта 1922 року "кiнець", за словами Володимира Iллiча, хапав його час вiд часу, в цiлому його стан поступово кращав, i лiкарi навiть дозволили стати до роботи з 1 жовтня. Вiн iз радiстю поринув у роботу: голосував у Раднаркомi, засiдав на пленумi ЦК, в Полiтбюро i Радi працi та вiдпочинку Комiнтерну. Але колишньоi працездатностi у нього, за його власним зiзнанням, на жаль, уже немае.
13 грудня в Горках у Ленiна стався новий сильний напад, 15 та 16 грудня його стан рiзко погiршився, i консилiум лiкарiв переконав Володимира Iллiча тимчасово взагалi вiдмовитись вiд роботи. 18 грудня Полiтбюро переклало на Сталiна вiдповiдальнiсть за дотримання режиму, який встановили лiкарi для Ленiна. I раптом Сталiн дiзнаеться про те, що, не дивлячись на заборону, Володимир Iллiч продовжуе втручатися в полiтичне життя, i що Крупська 21 грудня передала якогось ленiнського листа Троцькому. 22 грудня розгнiваний Йосип Вiссарiонович сказав Надii Костянтинiвнi по телефону щось таке, вiд чого вона, за словами сестри Ленiна - Марii Iллiвни, "була абсолютно не схожою на себе, плакала..." А в нiч на 23 грудня Ленiну спаралiзувало праву частину тiла. Очевидно, цей iнцидент спонукав Сталiна скликати лiкарiв Ленiна i 24 грудня в присутностi Каменева та Бухарiна провести нараду, де було прийнято рiшення: "Володимиру Iллiчу дозволяеться диктувати щоденно по 5-10 хвилин, але це не повинно мати характер листування, i на цi записи Володимир Iллiч не повинен чекати вiдповiдi. Побачення забороняються. Нi друзi, нi близькi не повиннi повiдомляти Володимиру Iллiчу нiчого про полiтичне життя, щоб цим не завдавати йому приводу для роздумiв та тривог".

Виходячи з тексту цього рiшення, у хворобi Ленiна полiтичнi проблеми вiдiграли не менш важливу роль, нiж медичнi. Дiйсно, в той час, коли соратники розробляли процедуру його полiтичноi iзоляцii, сам Володимир Iллiч "диктував" один за одним важливi полiтичнi документи, а також i горезвiсний "заповiт", в якому вiн пропонував ХII з'iзду обмiркувати, як краще змiстити Сталiна з посади Генерального секретаря. Кiнець цим таемничим диктуванням поклав удар 10 березня 1923 року, пiсля якого Ленiн став справжнiм iнвалiдом: вимовляв не бiльше 10 слiв ("ось-ось", "iди", "вези", "веди" i чомусь "гутен морген"), втратив здатнiсть писати, мiг пересуватися тiльки в iнвалiдному вiзку.
21 сiчня 1924 року на Ленiна чекав останнiй напад. У нього заклекотiло у грудях, погляд став несвiдомим. Часом вiн глухо стогнав, судоми пробiгали по тiлу. Лiкарi впорскували йому камфору, робили штучне дихання. Але все було даремно. Вiн помер о 18.50...
Можна було б вiрити офiцiйнiй версii смертi Ленiна, якби не документ, який ранiше нiколи не публiкувався. Це був лист Ленiна Дзержинському. У своему листуваннi з соратниками Ульянов часто використовував гриф "Абсолютно таемно". Не забув вiн звернутися до нього i на цей раз. Пiд грифом "Абсолютно таемно" вiн писав:
"Дорогий Фелiксе!!! Все, що зi мною трапилось, як менi здаеться, - справа рук Сталiна i тих, хто з ним.
Це жахливо. Мене фактично iзолювали вiд партii та суспiльства. Вчора посилили охорону. Зараз ii нараховуеться близько ста чоловiк. Менi навiть стежки вiдвели, якими я, бачите, повинен прогулюватись. Iншими стежками просто не дозволено!!! Як Вам це подобаеться? Хiба це нормальне вiдношення, коли якийсь скнара iз ВНК, або вже не знаю хто, заявляе, що мае спецiальнi iнструкцii не розмовляти зi мною, не приймати вiд мене нiякоi пошти, не розповiдати менi нiчого i т.i. Це що? Як накажете це розумiти? Я неодноразово за останнiй час вимагав зустрiчi з Вами, тов. Калiнiним, Волод. Бонч-Бруевичем, Каменевим, не кажучи вже про тих, кого менi просто хотiлось би побачити. Ось уже три мiсяцi до мене нiкого не допускають. Повна iзоляцiя. Вiдключили телефон. Панночка зi станцii говорить, що з Москвою немае зв'язку. Яка дурниця, Господи. Я почав набагато краще себе почувати. Менi здаеться, що мене отруять або вб'ють: уб'е охорона, отруять лiкарi. Що ж менi робити? Тiкати? Неможливо. Слiдкують за кожним кроком. Говорять, що все через добрi намiри. Я не вiрю. Я розумiю, що незабаром усе закiнчиться. Хто б знав - не повiрив би. Лiкарi дивляться на мене i розмовляють зi мною, як iз божевiльним, як з дитинкою. Це змова. Це призведе до диктатури однiеi групи в партii над усiма, i закiнчиться все великою кров'ю.
Я не розумiю, чи маю зараз в урядi якийсь авторитет, що з моiм кабiнетом у Кремлi? Чому мене позбавили зв'язку? Я нiчого не розумiю. Я перша особа в державi, мене нiхто не звiльняв вiд виконання обов'язкiв. Моя хвороба просто перетворилась на iзоляцiю. Мене вилiкували та iзолювали. По-iншому це нiяк не можна назвати. Чи можна вжити якiсь заходи? Наприклад, перевести мене до першоi мiськоi, в Москву. Я не можу бiльше жити в лiсi. Я повiльно втрачаю розум. Я вiдчуваю, що зi мною хочуть щось зробити. Менi нiхто не вiрить, усi дiють за однiею iнструкцiею. Тих, хто зi мною знаходить спiльну мову, прибирають, i бiльше я не бачу цих прекрасних людей. Куди вони подiвались, наприклад: Шишкiн, Лазарев, Апаев. Де вони? Живi чи iх прибрали? (Тут Ленiн робить вставку: "Необхiдно перевiрити, з'ясувати, де насправдi цi люди. Якщо iх прибрали - це буде пiдставою для того, щоб притягти до вiдповiдальностi Сталiна та iнших").
Менi необхiдно скликати Полiтбюро. Я вже звертався з вiдкритим листом до товаришiв, але Сталiн осмiхався. Вiн обiзвав Надiйку дегенераткою i повiею!!! (останнi два слова Ленiн пiдкреслив). Як Вам це подобаеться?! I найголовнiше: пiсля вимоги вибачитись вiдношення мiж нами стали просто нестерпними. Я став його особистим ворогом. А у нього кавказький темперамент. Фелiксе, Надiйка каже, що до неi дiйшли чутки, наче Сталiн сказав фразу, що людям "неправильноi" орiентацii у Кремлi настав кiнець. Звичайно, це було промовлено бiльш грубо й образливо, але, як я зробив висновки, це мае вiдношення до мене i моiх товаришiв.
(Цей абзац Сталiн, переглядаючи листа, пiдкреслив червоним олiвцем i написав: "Iллiч зовсiм звихнувся").
Я маю свiдчення, що без мого вiдома вiдбуваються перестановки... I всюди дiе вiн. Ухвалюе ЦК. Що це твориться в ЦК??? Я читаю газети, i на перший погляд - усе нормально. Отже, преса у нього в руках. Це кiнець. Я проклинаю той день, коли дав згоду на стацiонарне лiкування в Горках. Немае нiчого огиднiшого цiеi награноi iзоляцii. Сотнi дебiлiв з В.Н.К., здоровеннi такi паруб'яги. Менi з ними важко розмовляти. Постiйно доводиться задирати голову. Я вимагаю зменшити охорону. Можна обiйтись i меншою кiлькiстю.
Потiм на першому поверсi розташувались кiлька вповноважених. Чим вони займаються - не можу зрозумiти. На запитання не вiдповiдають. Кажуть, що закрiпленi за мною, щоб я швидше одужував. Дуже прошу, вiдвезiть мене до Москви. Я хочу в столицю. Я давно не спiлкувався з робочими колективами. Я вiдстав вiд життя.
Мiцно обiймаю, твiй Ульянов (Ленiн). 20.12.1921 р."
Що найбiльше вражае у цьому листi - це дата! Виявляеться, Ленiна було iзольовано ще в 1921 роцi, коли широкi маси i не чули про його хворобу! Офiцiйна версiя змiщена кимось на цiлий рiк!
Я став уважнiше переглядати ленiнськi бiографiчнi матерiали та у спогадах М.I. Ульяновоi знайшов пiдтвердження тому, про що йшлося у листi. Так, нестерпнi головнi болi, запаморочення та безсоння почали терзати Володимира Iллiча ще в сiчнi-лютому 1921 року. В кiнцi лiта його оглянув лiкар Боткiнськоi лiкарнi Ф. Готье, який виявив у Ленiна невелике розширення серця, а потiм порадив на два тижнi поiхати в Горки. I цi два тижнi розтяглись на три мiсяцi - до кiнця грудня 1921 року. Ми вважали, що Ленiн у Горках вiдпочивав, а вiн, як з'ясувалось, знаходився там ледь не пiд арештом!
А що ж Дзержинський? Як вiн реагував на крик душi Ленiна?
В архiвнiй тецi збереглась i "вiдповiдь" Фелiкса Едмундовича: наступного дня вiн переслав листа Володимира Iллiча Сталiну з невеликою припискою.
"Дуже таемно. З Горок продовжуе надходити кореспонденцiя вiд Ленiна. Як i ранiше, в листах Iллiча мова йде про змову, яка готуеться проти нього. З одного боку - медперсонал, з iншого - охорона. Пропонуемо заходи:
- Вiдвiдати Ленiна делегацiею у кiлькостi десяти чоловiк. Розвiяти його думки щодо змови, яка готуеться. Нанести другий вiзит (бiля цiеi пропозицii Дзержинського Сталiн зробив помiтку: "Дозволяю!").
- Дозволити користуватися зв'язком. З'еднувати його з одними i тими ж абонентами, яких попередньо проiнструктувати. Контролювати дзвiнки.
- Доречно розглянути питання про переведення Ленiна в першу мiську клiнiку (бiля цих двох пропозицiй Сталiн червоним олiвцем пiдкреслив: "Не можна!").
Голова В.Н.К. Дзержинський".

Трохи нижче пiдпису Дзержинського слiдувала резолюцiя Сталiна: "Замiнити охорону, змiнити кухарiв! Усiх! Й. Сталiн". 30.12.
Нам вiдомо, що пiзнiше, у зв'язку з тимчасовим покращенням здоров'я, Ленiну надали можливiсть виступити на II з'iздi партii, що проходив з 27 березня по 2 квiтня 1922 року, i цей виступ показав, що вождь iз великими труднощами мiг зв'язно говорити. Вiн навiть не змiг узяти участi в суперечках по обговоренню своеi промови. А 3 квiтня Сталiна було обрано Генеральним секретарем партii.
Iз опублiкованого вперше листа Ленiна випливае сенсацiйний висновок, який змушуе переглянути всю офiцiйну версiю. Адже з нього випливае: Володимир Iллiч припинив свою дiяльнiсть, як голова партii та держави у груднi не 1922, а 1921 року, i все, що офiцiйно повiдомлялось про його подальше життя, було лише прихованням страшноi таемницi - його багаторiчноi полiтичноi iзоляцii.
Добродiйну офiцiйну картину останнiх днiв Ленiна в Горках, у якiй змальовуеться, як Володимир Iллiч вчиться заново говорити i писати, як вiн намагаеться слiдкувати за полiтичними подiями, як влаштовуе сiльським дiтям новорiчну ялинку i турбуеться про обслуговуючий персонал, повнiстю перекреслюе ще один страшний лист, який зберiгався у тiй же архiвнiй тецi з грифом "Особливоi важливостi". Його написав Сталiну один iз лiкарiв Ленiна у Горках.
"Товаришу Сталiну Й.В.
Москва. Кремль.
Абсолютно конфiденцiйно.
Шановний Йосипе Вiссарiоновичу!
За останнi кiлька днiв здоров'я нашого пацiента змушуе проявити серйозне занепокоення, i мова йде не про ускладнення загальних терапевтичних особливостей, а про бiльш тривожний, повний розлад психiки пацiента, що, на мiй погляд, нiяк не пов'язано з пораненням та лiкуванням, а також iзоляцiею.
Пацiент став занадто дивакуватим. Це виявляеться через голосний тривалий смiх, який переходить у кашель та блювання. Причому причини, якi можуть викликати цей смiх, дуже безглуздi - кiшка, сторож за вiкном, прибирання снiгу, розмова з кухарем на кухнi i т.i. Пацiент довго спить. Вiн прокидаеться о 14, а iнодi о 15 годинi. Приблизно через годину пiсля пробудження вiн приходить до тями. Починае розпитувати працiвникiв та прислугу, медперсонал про подii, якi вiдбуваються у краiнi. Довго шукае газети, журнали, зразу пише листи до ЦК. За останнi 2 тижнi вiн написав бiльше 300 листiв, причому пише вiн iх постiйно, вдень, увечерi, пiзньоi ночi i майже до 4-5 годин ранку. (В цьому мiсцi на полях приписка Сталiна червоним олiвцем: "300 - 150 = 150. Де ще 150 листiв?" Сталiн продовжував пильно слiдкувати за Ленiним i "вiдловлювати" його листи на волю)."
Товариша Баштанова вiн не втомлюеться розпитувати про деталi того, як вiн, Баштанов, передав його листи, кому i хто що говорив, як дивився, про що запитував i т.i. Деякi листи вiн ховае пiд матрац, у шафу, в iншi потаемнi мiсця. Таким чином, постiйне писання листiв та наказiв, уживання в текстi нецензурних слiв i т.i., засовування листiв у схови викликають серйознi занепокоення тим, що поряд iз нормальною динамiкою загальних процесiв одужування розвиваеться хвороба головного мозку, тобто психiчного розладу.
Пацiент узагалi не розумiе, що громадянська вiйна закiнчилась, що настало мирне творче життя. Пiсля того, як комутатор перестав з'еднувати пацiента iз Кремлем та зовнiшнiм свiтом, вiн вимагае або просить робiтникiв i прислугу, медперсонал самим подзвонити, покликати до телефону потрiбного абонента, а потiм годинами розмовляе з ним, дае вказiвки i т.i. Учора, обманувши таким чином медсестру Прохорову Н.Ф., вiн зумiв поговорити з Риковим. (Тут помiтка Сталiна: "Прибрати, замiнити"). Просив, щоб той забрав його з пансiонату, розповiв про те, що його труять ядами, ртутною парою i т.i. Дiйсно, пацiент останнiм часом поводиться погано. Всi лiки, якi йому приписують внутрiшньо, вiн пробуе на смак. Фактично не розлучаеться з кiшкою. Кладе ii до лiжка, постiйно носить на руках. Годинами плаче, з кожним днем зриви частiшають. Якщо ранiше, приблизно пiвроку тому, вiн плакав 1-2 рази на тиждень, то зараз вiн плаче 1-2 рази на день. Дивно поводить себе i дружина. Вона звинувачуе медперсонал у змовi проти пацiента. В усьому пiдiграе.
На основi викладеного, прошу Вашого дозволу про створення медико-психiатричного консилiуму для огляду пацiента та встановлення остаточного медичного дiагнозу, оскiльки варто ще раз повторити, що при загальному одужуваннi терапевтичного характеру за останнi кiлька мiсяцiв у пацiента розвиваеться, якщо не прогресуе, психiчна хвороба, для дiагностики якоi необхiднi спецiальнi знання в галузi психiатрii (бiля цього абзацу приписка Сталiна: "Дозволяю!").
Наприклад, пацiент протягом кiлькох дiб вiдмовляеться чистити зуби. Вiн вважае, що зубний порошок мiстить отруту, яка починае дiяти пiсля випитого чаю або кави. З рота пацiента неприемно пахне. На запитання лiкарiв про джерело запаху, вiн вiдповiдае, що навмисно не буде чистити зуби, щоб "збити з нiг контру i змовникiв", яким буде "дихати в обличчя".
Пацiент "убивае" час за постiйною писаниною, яку потiм розкладае по сховках. Його листи спiвробiтники та медперсонал знаходять у найнепристойнiших мiсцях. Я вже втомився вiдбирати цi конверти з багаточисленними вказiвками. Пiсля пробудження пацiент, як правило, намагаеться опинитися бiля телефону. Коли йому вiдповiдають, що з Москвою немае зв'язку, з ним вiдбуваеться iстерика. Таким чином вiн зiпсував 4-ий телефонний апарат. Пiсля iстерики, як правило, мовчить, але це продовжуеться годину-пiвтори. Потiм вiн ще кiлька годин ходить по будинку, гуляе мало. Iсть погано. Багато п'е води i постiйно ходить до вбиральнi, через кожнi 20-40 хвилин.
Лiкар: (пiдпис не розбiрливий).
Горки, день 16. ХII. 1923 р."
Так ось вона, найстрашнiша i найбiльш прихована таемниця: Ленiн з'iхав з глузду!
Але коли це трапилось? У груднi 1923 року? Чи влiтку 1921-го? Як мiг полiтик Сталiн установити цей факт ранiше за професiйних медикiв?
Коли наприкiнцi 1917 року вiдомий революцiонер Г. Соломон (Iсецький) уперше побачив Ленiна, з сiм'ею якого вiн був знайомий ще з дореволюцiйних рокiв, його вразила змiна, яка вiдбулася з Володимиром Iллiчем.
- Запам'ятайте: того Ленiна, якого ви знали десять рокiв тому, бiльше не iснуе, - говорив Володимир Iллiч. - Вiн помер давно, з вами розмовляе новий Ленiн... Я буду нещадним до всього, що пахне контрреволюцiею. I проти контрреволюцiонерiв, хто б вони не були, у мене е товариш Урицький... Не раджу вам познайомитись iз ним!
"У його словах, поглядi, - згадуе Соломон, - я вiдчув i прочитав неприховану погрозу напiвбожевiльноi людини... Якесь божевiлля горiло в ньому..."
I це божевiлля не забарилось виявитись у ньому в найжахливiших формах протягом найближчих трьох рокiв. Якщо неупередженим, незакритим оком поглянути на резолюцii Ленiна, накази, телеграми, неможливо не вжахнутися iхнiй хворобливiй кровожерливостi: "Вiдправляйте на примусовi роботи в копальнi", "Проводьте масовий терор", "Забирайте до концентрацiйних таборiв", "Вiдбирайте весь хлiб i вiшайте куркулiв", "Розстрiлювати всiх та за все: капiталiстiв - за приховування грошей, куркулiв - за ховання хлiба, офiцерiв - за неявку на реестрацiю, повiй - за те, що допомагають спиватись солдатам, солдатiв - за невихiд iз вагонiв, демобiлiзованих - за зберiгання гвинтiвок, селян - за нерозчищення снiгу".
I поруч iз цим якась незбагненна жалiсливiсть:
"12 полонених французiв страждають вiд холоду. Одяг + харчi." I в цьому ж 1919 роцi безпрецедентна за кровожерливiстю резолюцiя, виявлена мною, на нiколи не опублiкований лист Дзержинського Ленiну.
"У Ростовi захопленi в полон 300000 козакiв вiйська Донського, - писав Фелiкс Едмундович 19 грудня 1919 року. - У районi Новочеркаська утримуються в полонi бiльше 200000 козакiв Донського та Кубанського вiйськ. У мiстах Шахти, Кам'янську утримуються бiльше 500000 козакiв. За останнiй час здались у полон близько мiльйона козакiв. Полоненi розмiщенi таким чином: у Геленджику - близько 150000, Краснодарi - близько 500000, Бiлорiченську - близько 150000, Майкопi - близько 200000, Темрюку - близько 50000 осiб. Прошу санкцiю.
Голова В.Н.К. Дзержинський".
Резолюцiя Ленiна на листi: "Розстрiляти всiх до одного. 30 грудня 1919 р."
У травнi 1919 р. голова раднаркому Ленiн знайшов час, аби двiчi нагадати залiзничнiй НК у Жлобiнi про необхiднiсть повернення реквiзованого велосипеда аптекарю Г. Рабкiну. I цього ж мiсяця вiн пiдписав нелюдський, до цього часу прихований вiд народу документ, який було знайдено в архiвi:
"1 травня 1919 р.
Головi В.Н.К. N 13666/2 тов. Дзержинському Ф.Е.
Наказ
У вiдповiдностi з рiшенням В.Ц.В.К. i Рад. Нар. Комiсарiв необхiдно якомога швидше покiнчити з попами та релiгiею.
Попiв арештувати, як контрреволюцiонерiв та саботажникiв, розстрiлювати нещадно та всюди. I якомога бiльше.
Церкви пiдлягають закриттю. Примiщення храмiв опечатати i перетворити на склади.
Голова В.Ц.В.К. Калiнiн.
Голова Рад. Нар. Комiсарiв Ульянов (Ленiн)".
I знову порiвняння несумiсного: саме 1 травня, у День мiжнародноi солiдарностi трудящих, Ленiн пiдписав документ, який вимагав "розстрiлювати нещадно i всюди" тих, хто молиться Богу.
Припускаеться, що саме це патологiчне сусiдство сентиментальностi та звiрства якраз i наштовхнуло Сталiна на здогадку того, що вождь у несамовитому станi. В такому разi вiн став для Ленiна воiстину карою Божою, яка прирекла його на принизливе та болiсне помирання.
Про те, що Сталiн не забув ленiнського "наказу" щодо знищення росiйського православного духовенства, свiдчить ще один знайдений документ. Це адресований Берii витяг iз протоколу N88 засiдання Полiтбюро ЦК вiд 11.11.1939 р.
"- Стосовно до релiгii, служителiв росiйськоi православноi церкви та православно-вiруючих ЦК постановляе:
- Визнати наперед недоцiльною практику органiв НКВС СРСР щодо арештiв служителiв РПЦ, переслiдування вiруючих.
- Наказ тов. Ульянова (Ленiна) вiд 1 травня 1919 року за N 13666/2 "Про боротьбу з попами та релiгiею", який адресований головi ВНК т. Дзержинському i всi вiдповiднi iнструкцii ВНК-ОГПУ-НКВС, що стосуються служителiв РПЦ та православновiруючих, - вiдмiнити.
Секретар ЦК Й.Сталiн".
Це рiшення зробило православну церкву союзницею радянськоi влади у роки Великоi Вiтчизняноi вiйни. Енергiйно руйнувати цей союз почав через двадцять рокiв вiрний ленiнець Хрущов...
"ЧП" N6, 1999 р.