Марина ШМАЮН

Вчителi - нашi другi батьки, вони навчають правильно жити. Ми цiнуемо iхнi поради i поважаемо iхнi думки, бажаемо iм мiцного здоров'я i наснаги у iхнiй нелегкiй справi. I сьогоднi ми вклоняемось iм...
Тамара Петрiвна Бунецька - вчителька вiд Бога, яка ось уже 20 рокiв працюе з дiтьми Щасливськоi школи. Вона охоче розповiла нам про свою цiкаву, але нелегку роботу.
- Тамаро Петрiвно, чому Ви вирiшили стати вчителем? I чи не шкодуете Ви про це зараз, коли минуло стiльки рокiв вiд тiеi митi?
- Стати педагогом - було моею мрiею. Я навiть не задумувалась, чому я цього хочу. Ще з дитсадка я хотiла стати вчителькою, працювати серед дiтей. I навiть коли була можливiсть пiти на роботу, що краще оплачуеться, я, вiдверто кажучи, навiть не думала обирати щось iнше. Я не можу сказати, чому було таке рiшення. Мабуть, це - поклик серця.
- Звiдки почався Ваш шлях на педагогiчнiй нивi?
- 1981 рiк - перший рiк мого вчительського стажу. Тодi я кiлька рокiв працювала в селi Гора. А коли розбудували школу у Щасливому, то всiх вчителiв-початкiвцiв "переселили" туди. Чесно кажучи, менi було все одно де працювати. Адже це моя улюблена робота.
- Ви вже втрете взяли пiд свое крило маленьких п'ятикласникiв. Чи можете порiвняти тодiшнiх i теперiшнiх дiтей?
- Технiчний прогрес зробив свою роботу. Чи у 80-х роках хтось знав, що таке комп'ютер чи Iнтернет, вже не кажучи про мобiльний телефон? Тодi дiти вчилися самi, а тепер школа обладнана комп'ютерами, у багатьох кишенях дзвонять "мобiлки". Зараз вчитися набагато легше. Але ми, вчителi, повиннi надихати дiтей, пiдтримувати iх, допомагати. Взагалi неважко провести урок, пiти додому i забути про учнiв. Завдання справжнього вчителя - вiддати серце iм, незалежно вiд того, е у нього власнi дiти чи нема. Одна вiдома людина сказала: "Вчитель, який пропрацював у школi п'ять рокiв - ще не вчитель, а той, що тридцять рокiв - уже не вчитель". Зараз дiти шостого класу розумово бiльш розвинутi, iнодi здаеться, що iхне мiсце у восьмому, а то й у дев'ятому класi. Змiнюеться суспiльство, змiнюються думки i принципи кожного iз нас. На дiтей також впливають цi змiни.
- Чи були протягом усiх цих рокiв для Вашоi роботи сприятливi умови?
- Про мiзерну вчительську зарплату вiдомо усiм, тому молодь, прийшовши до школи працювати, через рiк-два одразу тiкае звiдти. Адже дiйсно важко проiснувати з двома сотнями гривень у кишенi. Вчителювання - це така праця, яка вимагае повноi вiддачi, i не лише фiзичноi, але й духовноi. Вчителi, якi люблять свою "невдячну" роботу, працюють i сьогоднi. Моi колеги - Iванюта Вiра Степанiвна, Богдан Нi-нель Iванiвна, Новохатько Любов Федорiвна, Iльницька Олена Петрiвна, Йовбак Лiдiя Степанiвна, Добровольська Людмила Олександрiвна та багато iнших. Вони допомагали нашому директору пiднiмати цю школу на належний рiвень. Думаю, нам це вдалося. Щасливська школа - одна з найкращих в областi.
- Чого, на вашу думку, не вистачае у сучасних школах?
- Думаю, не вистачае вчителiв-чоловiкiв. Iхня сила i приклад потрiбнi молодi. Бо наша мета - пристосувати ii до цього нелегкого життя, навчити iх бути сильними. Якщо ж говорити не тiльки про школу, то молодим людям немае де провести вiльний час. Надто мало органiзацiй, якi б згуртовували хлопцiв та дiвчат. У результатi вони шукають чогось цiкавенького, а звiдси - алкоголь, наркотики. Держава повинна подбати про молодих людей, iх треба об'еднувати, щоб у них були якiсь захоплення. Тодi i молодь не витрачатиме час задарма, i батьки будуть спокiйнi.