Наталiя ЛЕБЕДЕВА,
сiмейний психолог

Ученi доводять, що сiм'я е вiдображенням соцiально-економiчного i морального стану суспiльства. В сiм'i закладаються основи особистостi, вiдбуваеться засвоення головних цiнностей спiлкування, формуеться довiра до свiту.
З досвiду своеi практичноi роботи з сiм'ями стверджую, що, незважаючи на будь-якi вiтри перемiн, якi вiють у бiк сiм'i, незважаючи на будь-якi процеси, що вiдбуваються у суспiльствi, надiйним захистом i дахом над головою залишаеться любов, висока духовнiсть родини.
Найважливiшою умовою життедайностi любовi е гармонiя. Це багатогранне поняття, в основi якого закладено саме духовнiсть. Дiм, в якому живуть радiсть, доброта, любов, випромiнюе тепло. Тут усiм затишно: i старшим, i дiтям, i тваринам, i квiтам... Про такий дiм говорять: там навiть стiни зiгрiвають. У такому домi ми почуваемо себе сильнiшими, навiть коли виходимо за його порiг - нами керують оптимiзм, почуття радостi. Злiсть, роздратованiсть, сварки пронизують усе довкола, руйнуючи наш свiт.
Не один раз менi доводилося спостерiгати, як у домiвках, де панують злiсть, чвари, жорстокiсть, всерединi потрiскалися стiни. Навiть камiння не витримуе вiбрацiй злостi! А що вже говорити про спiвмешканцiв? Особливо незахищеними в таких "злих оселях", "злих сiм'ях" почувають себе дiти.
Любов, як i злiсть, можна обрати. Любов нам несе зцiлення, тепло, надiйнiсть.
Свiт, у якому ми живемо, мае здатнiсть вiдображати нас самих. Любляча, помiркована людина живе у мудрому свiтi, який даруе любов. Зла людина створюе собi злий свiт.
Ось чому задля свого душевного спокою (а це значить i для фiзичного здоров'я) дуже важливим е мудре рiшення уникати ситуацiй, якi можуть додавати негативнi вiбрацii у свiт, де ми живемо. Адже саме вони, як iнформацiя, швидко розповсюджуються, отруюючи все, що знаходиться поруч. I лише любов знищуе всi вiруси, iнфекцii, перекриваючи шляхи негативному.
"I не може утриматись те, що не основане на любовi", - так мудро i просто пiдказуе нам головна духовна книга - Бiблiя. Любов надiляе нас мужнiстю, терпiнням, поновлюе мир i зводить разом розлучених.
Пригадуеться сiмейна пара, яка звернулась iз такою проблемою: син став погано навчатися, вперто не хоче називати батьком нового маминого чоловiка, з яким вони живуть уже дев'ять рокiв. Вiтчим мае непогану роботу, заробляе немалi грошi, не п'е, гарний господар. Чому ж такий позитивний чоловiк так i не став близьким та рiдним для одинадцятирiчного хлопчика? Жiнцi, яка сидiла передi мною розгублена, нещасна, зi сльозами на очах, важко було дати вiдповiдь на це питання. Коли згодом на консультацii до мене почав ходити хлопчик, то зiзнався, охарактеризувавши нового маминого обранця: "Вiн - злий".
А ось ще приклад: пiсля бiльше двадцяти рокiв сварок, чвар, злостi i ненавистi немолода, нервово виснажена жiнка просить помирити, допомогти зробити щасливим шлюб. Вона звернулася на консультацiю, прихопивши з собою чоловiка, батька двох дорослих дiтей, яких вони виховували разом. Як з'ясувалося, побутова криза, що виникла у них на п'ятому роцi спiльного життя, протягом наступних рокiв знищила усе те добре, що об'еднало колись iх у сiм'ю. Чи можливе примирення, чи стане ця пара щасливим прикладом для iнших? Понад двадцять рокiв двое дорослих людей разом руйнували свою родину, руйнуючи одночасно i себе. А сьогоднi з'ясовували, нiби на базарi, хто кого бiльше любив... "Я тобi приношу зарплату, чого тобi ще вiд мене треба?"- видавлюе вiн iз себе. "Тепла, уваги, поваги!"- вимагае криком вона. Прикро, що у нас ще до недавнього часу були непопулярними консультацii у сiмейних психологiв, а через те i не змогла ця пара самотужки ще двадцять рокiв тому подолати серйознi перешкоди, вiд яких, на жаль, нiхто не застрахований у сiмейному життi. Слава Богу, ми рухаемося вперед.
Людина, яка бажае стати на сходинку духовностi вище, змiнюе себе за рахунок самоосвiти, вивчаючи духовну лiтературу, читаючи те, що iй необхiдно на даному етапi. В результатi - набуваються знання про те, як себе та свое життя змiнювати на краще. Деякi ховаються за фразу: "Немае часу" або "Немае сил". I тому в пенсiйному вiцi iм важко зрозумiти, чому на життевому шляху iх переслiдували невдачi та болячки.
Отже, вiд нас самих, переважно, залежить, чи поселяться пiд нашим дахом любов, щастя та успiх, або там роками впевнено почуватимуться та пануватимуть злiсть, чвари, бездуховнiсть i, як результат, хвороби, в тому числi й душевнi.