Iван ГУЛЬКIВСЬКИЙ

Мабуть-таки справдi свiт знае, що е така краiна Украiна "завдяки" чорнобильськiй атомнiй катастрофi.
I ось новий вибух (цього разу полiтичний) прикував увагу всього свiту до Украiни, майже 50-мiльйонноi держави, однiеi з найбiльших у Европi. А епiцентр цього вибуху знаходиться на Киiвському Майданi Незалежностi, де, мов розбурханий реактор, вируе багатотисячна людська маса, розпечена до краю пристрастями, спровокованими недавнiми, як виявилося, сфальсифiкованими виборами нового Президента Украiни.
Подiбне до того, що твориться нинi на Хрещатику, бувае раз на багато десяткiв рокiв. Хiба можна було уявити ще пiвмiсяця тому, що весь Хрещатик вiд краю до краю буде заповнений сотнями наметiв, перед ЦУМом, посеред вулицi, цiлодобово палахкотiтиме багаття i повиростають купи дров, варитиметься каша, вдень i вночi не вщухатиме багатотисячний людський гамiр.
Злочинна влада таки ''дiстала'' народ. I люди, якi ранiше лише ''тримали дулю'' в кишенi, тепер високо над головами стиснули кулаки.
Серед мiльйонiв тих людей - i тисячi наших землякiв-бориспiльцiв. Мало кого знайдеш у нашому мiстi, хто хоча б раз не побував цими днями на Майданi Незалежностi, Хрещатику, тим самим ставши не лише свiдками, а й творцями новiтньоi iсторii. Вся Украiна дивилась по телебаченню, як перед самiсiнькою сценою високо здiймався транспарант iз написом "Бориспiль". Саме так, поки не прибули представники з iнших, вiддаленiших регiонiв краiни, першими прийняли удар зимовоi негоди i фiзичних випробувань бориспiльцi, переяславцi, броварчани, яготинцi. Тодi ще тiльки починало свое iснування наметове мiстечко, яке нинi стало столицею мужностi, боротьби за волю i справедливiсть.

Перебуваючи в найгарячiших точках столицi, кореспондент "Вiстей" постiйно зустрiчае серед людського виру землякiв-бориспiльцiв. Спiлкуемося, обмiнюемося враженнями, новинами. Дуже приемно було дiзнатися про те, як керiвник швейного пiдприемства Борисполя надав майже двом десяткам львiвських студентiв теплий нiчлiг, харчування, телефон. Бачив, як селяни Бориспiльського району привозили для учасникiв акцii консервацiю, сало, картоплю.
Нинi наметове мiстечко на Майданi Незалежностi i Хрещатику розрослося до кiлькох гектарiв. Цiкаво, що найближчими сусiдами у ньому виявилися представники найвiддаленiших один вiд одного регiонiв: схiдного - Луганщини i захiдного - Львiвщини. На картi Украiни Бориспiль знаходиться якраз посерединi мiж ними. Через нашу залiзничну станцiю проходить навiть пасажирський потяг Львiв-Луганськ. Ми знаемо, якi пристрастi i настроi панують довкола проблеми Сходу i Заходу Украiни. Своiми враженнями про сьогоднiшнiй день дiляться з кореспондентом "Вiстей" сусiди iз наметового мiстечка.
Святослав Яворський, Самбiр Львiвськоi областi:
- Ось поруч зi мною - Сергiй Кохань iз Житомира, довгожитель наметового мiста, вiн iз перших днiв тут. Ми познайомилися, виконуемо рiзну роботу. Ранiше охороняли намети, нинi - теплодари, пiдтримуемо вогнище у пристосованiй залiзнiй дiжцi. Тут тепло, як бачите, дехто навiть босонiж сидить, поки пiдсохне взуття. А потiм вони знову, долаючи втому, йдуть на "барикади" - хто на Майдан, хто до Кабмiну, Верховноi Ради, Адмiнiстрацii Президента. Дрова нам постiйно пiдвозять. Нiколи не думав, що доведеться отак стояти посеред Хрещатика навпроти ЦУМу.
Уночi заснути майже неможливо. Довколо збудження, пiднесення. Нам приносять гарячу каву, чай. Цiеi ночi пiдходили до нас поляки та чехи, ми тепло поспiлкувалися. Я знаю польську i словацьку мови.
Поширюеться "компромат": для цього, мовляв, ваша участь у цiй акцii щедро оплачуеться. Це примiтивна i пiдла брехня. Трохи вище, на вулицi Пушкiнськiй, стоять нашi автобуси. Вони щодня курсують до Самбора. I якщо "туди" iдуть iз кiлькома пасажирами, то до Киева повертаються повними. Водii отримують звичайнiсiньку зарплату, яку отримували вдома на пiдприемствах, i за свою важку працю не просять жодних "вiдсоткiв". А ми безкоштовно отримуемо харчi - оце i вся наша "зарплата".
Ще нашi недоброзичливцi заявляють, мовляв, там, на Заходi, ми не працюемо, а лише мiтингуемо, страйкуемо. Це теж не менш брутальна брехня. Жодне велике чи мале пiдприемство у нас не зупинилося. Люди мiж собою домовляються про змiни, беруть вiдпустки за власний кошт. Багато серед нас таких, хто працюе на сезонних роботах, i зараз вони вiльнi.
Не запитуйте, скiльки ми ще будемо тут. Стоятимемо до кiнця. А вiн, iм'я якому Перемога, вже близько.
Анатолiй Харинич, Мукачеве:
- Ми, закарпатцi, вже загартованi в полiтичних боях люди. Серед нас на Хрещатику е представники всiх, без винятку, районiв цiеi найвiддаленiшоi вiд столицi областi. Е румуни з Виноградова, угорцi з Берегового: Зараз я черговий в обласному штабi, що розташований у цьому мiкроавтобусi. Спасибi за пiдтримку киянам i нашому земляцтву.
Iван Бабич, гуцул iз Рахова, Карпати:
- Нам випала довга дорога до Киева вiд пiднiжжя найвищоi вершини Украiни - Говерли. На гiрських перехрестях - снiговi замети, але не лише стихiя заважала рухатися до мети. Чинили опiр дорогою i "менти". Бiля одного КПП наш автобус тримали шiсть годин. Коли терпець у наших хлопцiв урвався, вони культурно вiдсунули служивих убiк i поiхали далi, сказавши iм на прощання: "Нас багато, i нас не подолати". Пробачте за голос, охрип од спiву закарпатських пiсень пiд нерозлучну гiтару.
Роман Попович, Северодонецьк:
- Я працюю бригадиром будiвельникiв на СПП "Азот". Зараз роботи немае, але якби й була, - кинув би все i примчав на Майдан, бо доля краiни менi дорожча за грошi. Добиралися ми до столицi найнятим на власнi кошти автобусом, зробивши чималий гак, щоб об'iхати Харкiвську область, де "даiшники" лютують з особливою зухвалiстю. На в'iздi до Борисполя стояли три "КрАЗи" з пiском i "гурт даiшникiв", якi безперешкодно пропустили нас до мiста, тож маемо уявлення про Бориспiль, де ранiше нiколи не були.
У столицi нас чекала землячка з Северодонецька Iрина Потока, нинi студентка-другокурсниця Киiвського педунiверситету iменi Драгоманова, яка приедналася до нашого луганського "куреня" на Хрещатику. Тут пануе зворушлива обстановка, порядок. Зiгрiвае дбайливе ставлення до нас мiсцевих жителiв. А цей валянок, який дехто називае американським, - насправдi типовий "продукт" радянського виробництва - повеземо додому як "сувенiр" на згадку.
Любов Харуба, Рубiжне Луганськоi областi:
- Зi мною група з 13-ти студентiв. Ми знали, що квитки на групу нам не дадуть, тому купували по два, три. Зате у поiздi Дебальцеве-Киiв у Лисичанську натовпами прихильникiв Януковича "набили" вагони без проблем. Ми сидiли мовчки, не видаючи, що ми - "ющенкiвцi", бо iнакше нас могли б просто "викинути" з вагона.
Тут, на Майданi, нас, луганцiв, сприймають як героiв, бо знають, з якого краю ми приiхали, чим ризикуемо. Розмовляла по телефону з дiтьми, кажуть, iм там погрожують, мовляв, скажiть своiй матерi, що голову iй одрiжемо. А тут, на Майданi, така позитивна аура: люди усмiхаються, синьо-бiлих нiхто навiть пальцем не торкаеться.