Назар КАГЛIНСЬКИЙ

67 рокiв тому, а саме 6 сiчня 1938 року, в селi Рахнiвка на Вiнниччинi народився Василь Стус - людина, яка, проживши 47 рокiв, зазнала жахливих знущань з боку комунiстично-тоталiтарноi системи Радянського Союзу. Василь Стус був поборником вiльного свiту, без iдеологiчноi завуальованостi, вiн був у своiх поглядах дещо наiвним, однак ця його наiвнiсть полягала в тому, що вiн прагнув жити по совiстi, а не ставати ще одним рабом у довжелезному багатокiлометровому строю прислужникiв кадебiстськiй системi. ''Якщо ти не з нами, то проти нас'' - саме пiд таке неписане гасло гнилоi комунiстичноi наволочi потрапив Василь Семенович Стус. Вперше його заарештували у 1972 роцi, коли йому було лише 34 роки. Пiсля дев'ятьох мiсяцiв арешту й допитiв у Киевi - ув'язнення в мордовських таборах протягом 5 рокiв. Iз 1977р. - заслання в Колимському краi. Звiльнення - у 1979 р. Новий арешт i тюрма, за присудом на 15 рокiв, - рiк 1980. Вирваний iз ''нормального'' життя протягом майже двадцяти рокiв i без надii коли-небудь до нього повернутися. Смерть - 4 вересня 1985 р., яку вiн передбачив, про яку твердо знав.
У 1963 роцi Василь Стус вступив до аспiрантури Iнституту лiтератури iменi Т.Шевченка в Киевi. Тодi ж з'явилися його першi вiршi в ''Лiтературнiй Украiнi'', про якi схвально вiдгукнувся Андрiй Малишко. Захоплено працював над дисертацiею <Джерела емоцiйностi поетичного твору>. Пробував своi сили в перекладi. От-от здобув би вчений ступiнь, далi - посаду, а там - i визнання на лiтературнiй нивi. I став би ''краще жити''. Але...
У серединi 1960-х рокiв почалася по Украiнi хвиля арештiв iнтелiгенцii ''за iнакомислiе'', тобто за дисидентство. I Стус, не вагаючись, долучив свiй голос до тих, хто осмiлився протестувати. Реакцiя ''рiдноi'' радянськоi влади була негайною: його виключили з аспiрантури, заборонили друкувати, не давали можливостi влаштуватися хоч де-небудь на роботу. А в 1972 роцi Василя Стуса заарештовують, i вiн сiм рокiв вiдбувае заслання в Мордовii та на Колимi.
''Я боровся за демократизацiю, - писав Василь Стус до Президii Верховноi Ради СРСР у серпнi 1976 року, - а це оцiнили як спробу звести наклеп на радянський лад, мою любов до рiдного народу, занепокоення кризовим станом украiнськоi культури заквалiфiкували як нацiоналiзм, мое невизнання практики, на грунтi якоi виросли сталiнiзм, берiiвщина та iншi подiбнi явища, визначили як особливо злобний наклеп...''.
Творчу спадщину Василя Стуса вмiстили три основнi збiрки - ''Зимовi дерева'', ''Веселий цвинтар'' та ''Палiмпсести'', жодна з яких не побачила свiт за його життя. Але вiн писав за колючим дротом та iржавими гратами, бо не мiг не писати. То болючий спогад, то гнiвний протест, то жагуча iнтимна лiрика виривалися з-пiд його пера в бездоганно вiдшлiфованiй формi, яка могла базуватися лише на широкому iнтелектi. Вiн знав радiсть кохання, молодостi, був сповнений сил. Але не мiг заради тих вiчних цiнностей людського життя пожертвувати найголовнiшим - совiстю.
...Вiн повернувся в Украiну в листопадi 1989 року, коли уже випав перший снiг. На плечах побратимiв урочисто пливла сумними ярами Байкового кладовища вкрита червоною китайкою труна поета. Довкола було тихо, лише гайвороння розсiлося чорними нотами серед чорного вiття голих дерев...
Вiдомо, що пiд час судового процесу над Василем Стусом, коли його було вдруге засуджено, цього разу вже на 15 рокiв, адвокатом украiнського поета був нинiшнiй голова Адмiнiстрацii Президента Вiктор Медведчук. Ось про цю справу йдеться на офiцiйному сайтi Вiктора Медведчука у матерiалi ''Медведчук ''здав'' Стуса'': ''Я - адвокат, i за часiв Радянського Союзу менi довелося захищати в судi украiнського дисидента Василя Стуса. Як виглядала адвокатура в радянськi часи, добре вiдомо. Для тих, хто забув або не знае - нагадаю. Адвокат, крiм своеi, так званоi, приватноi практики, зобов'язаний був вести також i справи ''за рознарядкою''. Так я став адвокатом на процесi Василя Стуса.
Я люблю вiршi Стуса. Вiн був талановитою людиною i, як багато талановитих людей, складно вписувався у життя, був у опозицii до системи. Якщо хтось думае, що я мiг би врятувати Василя Стуса, то вiн або брехун, або нiколи не жив у Радянському Союзi i не знае, що це таке. Рiшення за такими справами приймалися не в судi, а в партiйних iнстанцiях i КДБ. Суд тiльки офiцiйно затверджував уже винесений вирок. У тi часи суд захищав не людей, а устоi радянськоi системи. У радянськi часи я не просунувся по службовiй лiнii саме тому, що не хотiв заради кар'ери вислужуватися...''
Це офiцiйна версiя того, що вiдбувалося в тi днi зi сторони адвоката. Хочу лише зазначити, що в цих чотирьох абзацах немае жодних конкретних фактiв щодо того, як iшло судове засiдання, та якi кроки робив сам Вiктор Медведчук, щоб хоча б зменшити термiн ув'язення Василя Стуса. В цьому ''виправдовуваннi'' помiтно лише недбале вiдхрещення вiд цiеi справи, яка насправдi дуже цiкава для Украiни. Невже Вiктору Володимировичу невигiдно згадувати про це?
Однак, цiкавi та правдивi факти судового процесу над украiнським дисидентом поданi у книзi Дмитра Чобота ''Нарцис''. Штрихи до полiтичного портрета Вiктора Медведчука", в якiй викладено процес цинiчного та брутального поводження з людською гiднiстю. Одну з ролей у цьому процесi виконував нинiшнiй голова Адмiнiстрацii Президента.
Фрагменти з книги ''Нарцис'':
''Василя Стуса справедливо називають найбiльшим духовним поетом Украiни XX столiття. Вiн обрав собi дорогу добра, честi i справедливостi. Вiн був абсолютно безкомпромiсний, через те зазнавав постiйних переслiдувань iз боку радянського режиму. Вперше поета засуджено у 1972 роцi на 8 рокiв ув'язнення. Нетривале перебування на волi завершилося новим арештом i судом. Саме на другому судi зiйшлися шляхи Василя Стуса i Вiктора Медведчука, який тодi працював адвокатом Киiвськоi мiськоi колегii адвокатiв.
Арештували В.Стуса 14 травня 1980 року за звинуваченням у проведеннi антирадянськоi агiтацii та пропаганди. Цi ''злочини'' полягали у написаннi вiршiв та листiв до академiка Андрiя Сахарова, Левка Лук'яненка, генерала Петра Григоренка, до киiвських друзiв, а також заяви до прокуратури з приводу репресiй проти украiнського правозахисника Миколи Горбаля.
На попередньому слiдствi Василь Стус вiдмовився давати будь-якi свiдчення.
29 вересня Киiвський мiський суд пiд головуванням П.I.Фещенка розпочав розгляд справи члена Украiнськоi гельсинськоi групи Василя Стуса. Обвинувачем виступав прокурор Аржанов. Суд проходив за зачиненими дверима. Звичайно, що суспiльна атмосфера у цi часи була страшною. Недаремно ж президент США Рональд Рейган назвав тодiшнiй Радянський Союз ''iмперiею зла''. На цьому процесi багато хто засвiтився й увiйшов в iсторiю, адже судили генiя i героя, поета, який став символом незламного духу i непiдкупноi совiстi, - Василя Стуса. Серед них - молодий адвокат Киiвськоi колегii адвокатiв Вiктор Медведчук, який уже мав досвiд участi у полiтичних процесах - до цього вiн захищав Юрiя Литвина.
Не зайвим буде нагадати, що у радянськi часи слiдство проти творчоi iнтелiгенцii, звинувачуваноi у пiдривнiй антирадянськiй дiяльностi, вело винятково КДБ. Пiд контролем цiеi горезвiсноi структури проходило i слiдство, i судовi процеси, якi, як правило, були закритими. Самостiйний вибiр пiдсудним захисника був нiби нормою, але допуск до полiтичних справ мали адвокати з числа надiйних i перевiрених.
Вiдомий письменник, правозахисник, громадський дiяч i друг Василя Стуса Евген Сверстюк згадуе: ''Коли Стус зустрiвся з призначеним йому адвокатом, то вiдразу вiдчув, що Медведчук е людиною комсомольського агресивного типу, що вiн його не захищае, не хоче його розумiти i, власне, не цiкавиться його справою. I Василь Стус вiдмовився вiд цього адвоката. Але адвокат не вiдмовився вiд дорученого йому пiдопiчного. Нехтуючи професiйною етикою i честю, Вiктор Медведчук взявся ''захищати'' поета, незважаючи на висловлену недовiру, справедливi протести i рiшучi заперечення.
Як свiдчить ''Хроника текущих событий'', вiдомий правозахисний журнал, що видавався ''Самвидавом'' у Москвi, ''адвокат (В.Медведчук. - Д.Ч.) в своiй промовi сказав, що всi злочини Стуса заслуговують покарання, але вiн просить звернути увагу на те, що Стус, працюючи в 1979-1980 рр. на пiдприемствах Киева, виконував норму, крiм цього, вiн перенiс тяжку операцiю шлунка''.
Впадае у вiчi фраза захисника: ''Всi злочини Стуса заслуговують покарання''. Тим самим адвокат не захищае, а навпаки - наперед звинувачуе свого пiдзахисного; тобто вiн фактично виступае у ролi помiчника прокурора. Хiба це припустиме для адвоката? Адже адвокат на те i е, щоб захищати навiть найостаннiшого злочинця. А якi ж злочини, що заслуговують, за словами В.Медведчука, ''покарання'', скоiв Василь Стус? Творив щирi i правдивi вiршi, якими тепер пишаеться Украiна, писав листи до академiка Андрiя Сахарова - видатного вченого i правозахисника, совiстi росiйського народу; Петра Григоренка - такоi ж видатноi постатi в усьому правозахисному русi радянських часiв; став на захист несправедливо переслiдуваного письменника Миколи Горбаля, якого вже в 1994 роцi було обрано народним депутатом Украiни. Чи читав цi вiршi та листи у 1980 роцi адвокат В. Медведчук? Якщо читав (адже не мiг не читати матерiалiв справи), то чому не став на захист поета, яким гордився б будь-який народ? До речi, у 1985 роцi мiжнароднi авторитети, зокрема Генрiх Бель, висунули кандидатуру Василя Стуса на здобуття Нобелiвськоi премii в галузi лiтератури, однак смерть поета перешкодила цьому - Нобелiвський комiтет нагороджуе лише живих. I що злочинного юрист В. Медведчук побачив у листах Василя Стуса до А. Сахарова, Л. Лук'яненка, П. Григоренка? Який злочин В. Медведчук вгледiв у листi в прокуратуру з вимогою притягнути до вiдповiдальностi осiб, винних у незаконному переслiдуваннi письменника Миколи Горбаля? I пiсля цього всього можна стверджувати, що В. Медведчук займався правозахисною дiяльнiстю? Фраза захисника про те, що В.Стус ''виконував норму'', виглядае як насмiшка. Гордiсть Украiни, замiсть того, щоб творити i примножувати ii славу, змусили ''виконувати норми'' на однiй iз взуттевих фабрик Киева, i то, на думку адвоката В. Медведчука, заслуговуе на увагу суду! А чи не схоже це на вiдвертий цинiзм i глум над поетом?
I ще один дуже цiкавий штрих, який характеризуе В. Медведчука з погляду моралi i професiйноi вiдповiдальностi. Як свiдчить згадувана вище ''Хроника текущих событий'', пiзно ввечерi 30 вересня 1980 року Михайлина Коцюбинська, Свiтлана Кириченко i Валерiя Андрiевська отримали повiстки про виклик на 1 жовтня до суду в ролi свiдкiв. Жiнки одразу ж зв'язалися з дружиною Василя Стуса Валентиною Попелюх, вiд якоi дiзналися, що iй нiчого не вiдомо про суд. Отже, вже два днi (29 i 30 вересня) йшов суд, а адвокат В.Медведчук навiть не поiнформував родичiв, у тому числi дружину поета, про це! Ось вам приклад честi, моралi та вiдповiдальностi. Про елементарну професiйнiсть, а тим бiльше про патрiотизм краще не згадувати.
На судовому засiданнi Василь Стус зробив заяву, що до нього застосовують фiзичнi тортури. Хоч як дивно, але ця заява не викликала жодноi реакцii у ''правозахисника'' В.Медведчука. Зате велику зацiкавленiсть адвокат проявив до полiтичноi характеристики В.Стуса та його ставлення до нацiоналiзму, про що вiн розпитував свiдка Михайлину Коцюбинську.
1 жовтня пiсля заслухання свiдкiв iз двогодинною промовою виступив прокурор Аржанов. Його змiнив адвокат В. Медведчук, який в унiсон прокурору повторив, що ''всi злочини Стуса заслуговують покарання''. Пiсля цього судове засiдання було перерване. Наступного дня (2 жовтня) засiдання почалося вiдразу iз зачитування вироку. Таким чином, Василя Стуса було незаконно позбавлено права на останне слово. Незважаючи на протести В.Стуса, iх не пiдтримав адвокат В. Медведчук, що може свiдчити про змову проти поета у стiнах радянського суду.
Засудижено В.Стуса до максимального покарання - 10 рокiв таборiв особливого режиму i 5 рокiв вислання.
Закiнчивши читати вирок, суддя без паузи заявив: ''Суд закiнчений''.
''Кати! Ви менi i останнього слова не дали сказати!'' - вигукнув Василь Стус i процитував М.Лермонтова: ''И вы не смоете всей вашей черной кровью поэта праведную кровь!'' Не думаю, що вiн мав на увазi лише прокурора.
Як згадували друзi, Василь Стус виглядав дуже змучено, на обличчi нi кровинки, блiдий. На побаченнi пiсля суду сказав дружинi, що такого термiну вiн не витримае. Тодi поетовi було 42 роки.
4 вересня 1985 року в тюремному карцерi табору особливого режиму ВС-389/36 села Кучино Чусовського району Пермськоi областi радянських таборiв для полiтв'язнiв перестало битися серце великого сина Украiни Василя Стуса.
Судовий процес над Василем Стусом був далеко не випадковий у службовiй кар'ерi В. Медведчука. Вiн ''успiшно'' виступав адвокатом iншого полiтв'язня радянських часiв - Юрiя Литвина, i той теж отримав вiд ''правосуддя'' найбiльший термiн покарання за антирадянську дiяльнiсть, яка полягала у писаннi правдивих статей. I теж, як i В.Стус, загинув у цьому ж таборi ВС-389/36.
Випадки iз Василем Стусом i Юрiем Литвином беззаперечно свiдчать про те, що в часи своеi молодостi Вiктор Медведчук користувався великою довiрою КДБ i мав допуск до полiтичних процесiв з переслiдування iнакодумцiв або, як iх тодi називали, дисидентiв. Будучи приставленим адвокатом до пiдсудних за тодi надуманими, а тепер смiшними звинуваченнями, вiн навiть не намагався встановити справедливiсть або хоча б зменшити мiру покарання своему пiдзахисному. Тобто, В. Медведчук виконував те, що йому доручили.
Безумовно, прийняття законного i справедливого рiшення у кримiнальнiй справi Василя Стуса великою мiрою залежало вiд професiйностi, принциповостi, щиростi i навiть мужностi адвоката. Однак цих якостей Вiктор Медведчук не проявив. Бiльше того - вiн не захищав правду i справедливiсть, тобто не виконував найперший обов'язок юриста. Вiн був не правозахисником, а надiйним гвинтиком тодiшньоi репресивноi кадебiстськоi системи i виконував вiдведену йому роль сумлiнно та запопадливо.''
P.S. Тисячi украiнцiв, якi не хотiли бути простими свiдками знищення нашоi нацiональноi мови та духовностi комунiстичними катами та не мовчали, коли iм прагнули щосили закрити рота, загинули далеко вiд свого рiдного дому в ГУЛАГах Сибiру. Iхнi кiстки ще й досi вимивае вода вiд талого снiгу, коли раз на рiк сонце розтоплюе льодову кригу нелюдських умов. Тi кадебiстськi кати, якi засилали наших спiввiтчизникiв на вiрну смерть, обiймають зараз високi посади та нiжаться у м'яких крiслах чиновницьких кабiнетiв. I саме iм невигiдно зараз розголошувати подробицi тих кримiнальних справ, коли страждали невиннi люди, якi повстали проти тоталiтарноi системи Радянського Союзу. Хто порушить справи проти них самих, який прокурор буде обвинувачувати iх, який суддя буде оголошувати вирок? Очевидно, вiдповiдати iм доведеться лише перед Божим судом.