Тамiла IВАНОВА

В одному з райцентрiв Киiвщини жила собi дiвчина, навчалася в ПТУ. Свiтлокоса, голубоока, струнка, мов молоденька берiзка. Одним словом, гарненька. Тож, мабуть, не один юнак зупиняв свiй погляд на шiстнадцятилiтнiй бiлявцi. Та ii безтурботне життя виявилося коротким. Сталося те, що з багатьма необачними дiвчатами трапляеться. Надто поспiшила i довiрилася хлопцю. А тепер не знала, що дiяти. Батьки розлучилися, i дiвчина жила з мамою. Iй i мусила зiзнатися, що вагiтна. А найрiднiша людина замiсть того, щоб вислухати, порадити, врятувати, не захотiла перейнятися болем доньки i вигнала ii з дому. Дивного, правда, в цьому було мало, адже розсудливостi, порядностi в дiях жiнки не спостерiгалося. Найкращим другом, порадником, а також i найефективнiшими лiками вiд усiляких негараздiв та проблем вона вважала чарку...
Дiзналися про бiду батько та його друга дружина. Вирiшили забрати Нiну (iмена з етичних мiркувань змiненi) до себе, у Яготин. Усе робилося з добрими намiрами. Думали пiдтримати дiвчину пiд час вагiтностi та вiдiрвати вiд компанii, у спiлкуваннi з якою Нiна набула нових, небажаних звичок - почала пити i палити цигарки.
Батько, як би цього не хотiв, а не змiг би повнiстю замiнити матiр. Тому цi обов'язки взяла на себе його дружина Надiя. Поставила Нiну на облiк у жiночiй консультацii, приписала у своiй хатi, прийняла ii в сiм'ю просто i щиро, маючи такого ж вiку доньку. Дуже хотiла, щоб падчерка не вiдчувала себе обдiленою увагою. Тож, скажiмо, одягала ii навiть краще, нiж свою, рiдну.
Нiна народила дiвчинку, коли iй було 17. Про батька дитини згадувала тiльки в думках. А вiн тодi служив у армii.
- Напиши йому. Чому ж ти сама маеш розплачуватися за вашу спiльну любов? - умовляла Надiя Iванiвна.
Написала листа. Довго чекала вiдповiдi. Та все ж дочекалася. Хлопець приiхав зi своiми батьками на розглядини, як уже Катрусi виповнилося 11 мiсяцiв. Зайшли в хату, подивилися, помилувалися маленькою, сказали, що сподобалася й невiстка. Одним словом, вели себе досить обнадiйливо. Але так бiльше i не обiзвалися. Чому? Вiдповiдь була лише одна: тi люди надто заможнi, тому не захотiли порiднитися з нерiвними собi за статками.
Нерiдко батьки, не усвiдомлюючи наслiдкiв дiй, рiжуть, як мовиться, по живому. Можливо, якби в Нiни тодi все склалося у стосунках iз коханим, життя ii було б зовсiм iнше. А може, батьки правильно вчинили i врятували свого сина? Так чи iнакше, а тодi вони зробили потрiйний грiх: позбавили сина першого кохання, рiдноi дитини i мимоволi стали винуватцями разючих помилок у Нiниному життi.
Рокiв два, як розповiдае Надiя Iванiвна, все було добре. З часом влаштувала Нiну на роботу в залiзничну лiкарню Киева. Добу працюе, три - вдома. Але Нiна витримала такий режим рiвно мiсяць. Потiм почала десь зникати. Поверталася додому i пропита, i пропахла цигарками. А кому, навiть найрiднiшому i люблячому, таке сподобаеться? Не стерпiла й Надiя Iванiвна, хоча й не сподiвалася, що так обернеться ii, здавалося б, невинне зауваження. Замiсть того, щоб покаятися i взятися за розум, Нiна повела себе просто-таки агресивно i, врештi, схопила мачуху за коси...
Сварка порушила родинний спокiй. Нiна забрала дитину i поiхала до своеi матерi. Певно, бажаючи свободи. Але i там вона не затрималася... Тiльки стала на порiг хати i попросила залишити дитину на тиждень. Але дивлячись на зимовi речi, якi привезла Нiна (а це було влiтку), Надiя Iванiвна здогадалася, що тижнем не обiйдеться. Так i сталося.
Через якийсь час Нiна повернулася, влаштувалася працювати на асфальтний завод. Робота не жiноча, важка. Але все ж трималася. Та одного разу пiшла на пошту, щоб заплатити за газ, - i зникла. Немае день, два, три. Чекали, переживали. Але, як з'ясувалося, даремно. Познайомившись iз таким же ласим до випивки та гулянок молодим чоловiком, Нiна залишилася з ним жити. Правда, його родина була категорично проти такого шлюбу. Мусили наймати квартиру. А коли Нiна завагiтнiла - розписалися.
Народився хлопчик, якого назвали Олександром. Батько дуже любив свого синочка, пестив при кожнiй нагодi, милувався ним, називав найнiжнiшими словами.
Одного разу молодят запросили на весiлля. Нiна вмовляла Миколу пiти, але вiн не погоджувався. Справа в тому, що незадовго перед цим один чоловiк, iз яким працював, подивився на нього якось загадкового i пророчо сказав:
- Та ти, хлопче, недовговiчний. Причому, приймеш смерть вiд ножа...
Цi слова глибоко запали в душу Миколи i, як його не вмовляли, не захотiв iти на весiлля першого дня. А наступного таки не втерпiв, вiдважився.
Повернулися вони разом iз Нiною, а з ними синок у колясцi. Але випите за столом зробило свою справу. Уже в дворi заходилися лаятися i битися. Хто був удома, вискочив iз хати i кинувся розбороняти. Але не змогли нi передбачити, нi попередити лихо. Нiна поранила чоловiка ножем. Його забрали до лiкарнi, зробили операцiю, але незабаром вiн помер. Тодi маленький синок Саша врятував маму вiд в'язницi. А вже пiзнiше, коли вона потрапила до лiкарнi, деякий час хлопчик перебував у Яготинському районному дитячому центрi "Вiночок". Вiн дуже рвався додому, до мами, вже тодi назавжди усвiдомивши, яка вона для нього дорога.
Знову Нiна залишилася сама. Батьки покiйного чоловiка, якi ii не визнавали i не схвалювали спосiб життя сина, все-таки хотiли пригрiти внука. Та передумали. Вiрнiше, запротестувала невiстка:
- Якщо хочете, щоб я вас догодувала до смертi, не хочу його (i припасувала брудне слово) тут бачити.
Не догодувала. Захворiла i померла...
Жила Нiна то в батька з Надiею Iванiвною, то знову де доведеться, викидаючи своi "коники". Потiм iй видiлили кiмнату в гуртожитку. Дiтей влаштувала у дитячий садок. Сама ж вiддавала перевагу веселощам i випивкам.
Коли Катруся постаршала i стала другокласницею, то виявила непереборне бажання жити у бабуся Надii. Тут дiвчинка, нерiдна iй по кровi, знайшла щедру та сердечну теплоту i душевну пiдтримку.
Сьогоднi Катрусi 14 рокiв. Материнську любов, пораду та ласку вона черпае в цiй родинi. Хтозна, чи коли пробачить рiднiй неньцi, що вiдштовхнула ii вiд себе, а ще почуте оте несправедливе i образливе:
- Вона (тобто Катруся) менi життя перевела...
Саша ж весь час був iз мамою. Терпiв, пробачав, любив ii таку, якою бачив щодня. Слухав ii накази не ходити до бабусi, а значить i не бачитися з сестричкою.
Восени цього року Нiна потрапила до лiкарнi пiсля пригоди на дорозi. Два тижнi хлопчик знаходився бiля неi. Повертаючись зi школи, бiг у лiкарню i доглядав маму, там i залишався ночувати. Приносив гостинцi. Може, хотiв би закупити весь магазин, та не мав на це грошей. Одного разу назбирав металобрухту, здав, а на вирученi грошi купив для мами апельсинiв. А в тривожнi хвилини, коли мамi було погано, рвалося вiд болю його маленьке серце. Плакав i примовляв:
- Мамочко, не вмирай, я дуже тебе люблю. Буду слухатися i добре вчитися.
Сашу запам'ятають зразковою дитиною. Добрим i розумним. А якби ще йому придiлялася належна увага та були кращi умови для навчання...
Бувало, без крайньоi потреби Саша нiколи не пiде до хати, з двору. А того грудневого дня його вiдправили купити хлiба. Радо згодився, бо мав нагоду поiхати на велосипедi. А щоб продовжити дорогу, покотив не в найближчий магазин, а подалi. Iхав додому дуже близько за автобусом, тому й не бачив зустрiчного транспорту. Треба було повертати, i вiн повернув, раптово зiткнувшись iз легковиком.
Хлопчик отримав тяжкi тiлеснi ушкодження i помер у реанiмацiйному вiддiленнi Яготинськоi центральноi районноi лiкарнi так i не опритомнiвши.
Однiею з причин цiеi страшноi трагедii стало необачне нехтування правилами дорожнього руху. Таки недарма дiтям до 14 рокiв не дозволяеться бути його учасниками.
Яготинцi надто болiсно сприйняли цю несправедливу i жахливу випадковiсть. Близькi, далекi, знайомi i чужi люди йшли, щоб роздiлити велике горе. Провели в останню путь учителi, учнi. Стоячи над тiлом синочка, Нiна ридала й обiцяла, що вiдтепер уже нiколи не буде пити горiлки.
Нехай же ii невигойну печаль та гiркий досвiд вiзьмуть за науку подiбнi жiнки, матерi, нехай вчасно зупиниться рука, простягнута до наповненоi чарки. Адже це вона крала у Сашi мамину увагу i ласку, а нерiдко й спокiй.
Тепер його не стало. Саша, якому виповнилося б 10 рокiв, пiшов iз життя, залишивши свiтлу, добру пам'ять. Кажуть, що Бог забирае до себе хороших людей, тим бiльше дiтей. Тож, можливо, на небi засяе нова, яскрава зiронька. Вона миготiтиме, посилаючи свое свiтло на землю, на людей, спонукаючи iх жити по совiстi, творити добро, захищати всiх ображених i принижених. А, можливо, з'явиться ще один Янгол, який молитиме, проситиме Господа простити i помилувати усiх грiшних...