Володимир Бiлкей

 Та все ж, сiрiсть постчорнобильських буднiв iнколи порушуе яскравий святковий феерверк. Останнiм таким, вибачте за перебiльшення, "бенкетом пiд час чуми" був фестиваль "Сожський хоровод" у Гомелi.
Запросили сябри на мистецький мундiаль i вiдомий народний колектив "Барви Украiни" з Бориспiльщини. Своiми враженнями вiд гастролей дiлиться з кореспондентом "Вiстей" i читачами завiдуючий райвiддiлом культури, заслужений працiвник культури Украiни Юрiй Васильович Бурчак.
- Iронiя долi. Щойно ми повернулися з раю, який називаеться "Пiвденна Пальмiра", - фестивалю на пiвденному, лагiдному, теплому, оксамитовому i т.д. Чорному морi, а на нас уже чекало, скажiмо так, творче вiдрядження у протилежному напрямку, до iншого краю, який теж е "чорним", але далеко не райським кутком, бо ж там Чорнобиль...
У дорозi трапилася цiкава пригода. Десь за Славутичем украiнськi прикордонники присiкалися до водiя нашого автобуса, бо в нього, мовляв, бракувало якогось папiрця. Уся ця прикордонна розбiрка хтозна-чим закiнчилася б, якби нашi дiвчата не заспiвали пильним захисникам рубежiв нашоi Вiтчизни кiль-ка украiнських пi-сень. Приворожили i ще раз переконалися, що той, хто з пiснею життям крокуе, той нiколи i нiде не пропаде.
Бiля бiлоруського червоно-зеленого прикордонного стовпа спiвати не було часу, адже нас уже чекали тисячi учасникiв i глядачiв. На фестиваль прибули артисти з Украiни, Росii, Румунii, Польщi, Литви, Словенii, Словаччини...
Гостиннi сябри поселили нас за мiстом у затишному санаторii i добре годували у кафе за свiй кошт. Деякi гомельськi вулицi було барвисто прикрашено. Вразив новий Палац спорту, який "бацька" Лукашенко подарував гомельцям за майже 100-вiдсоткову пiдтримку на президентських виборах.
Було красиве незабутне свято, море людей, парад у центрi мiста. Ми майже годину виступали на сценi перед будiвлею колишнього обкому партii, котру нинi передано медiнституту. А ввечерi був салют.
- Ви - артисти, але певною мiрою i туристи. Щось же бачили хоч краем ока, окрiм святковостей, вдячних глядачiв...
- Про всю краiну не скажу, але, потрапивши до Гомеля, ми ще й здiйснили своерiдну мандрiвку у "свiт-ле" радянське минуле. У порiвняннi з розмаiттям нашоi цивiлiзацii, там панують сiрiсть i пригнiчена тиша. За склом нечисленних газетних кiоскiв, як правило, кiлька варiантiв безбарвноi друкованоi продукцii. Тамтешнi гастрономи - копiя тих, що були у нас десять-двадцять рокiв тому: старi, обшарпанi прилавки i три сорти ковбас у вiтринi. Зате ми побачили i довгенько роздивлялися давно забутi в нас навiть у сiльмагах звичайнi i такi рiднi та незамiннi колись гумовi калошi. Вони були всюди, куди не глянь, як i, чомусь, шпалери. Мабуть, iх тут виготовляють масово. Дехто з наших помiняли без проблем гривнi на зайцi (так називають бiлоруськi грошi) й купили тi шпалери. Коли вже iхали додому, порахували й почали смiятися: вийшло дорожче, нiж у нас на найдорожчому райцентрiвському базарi.
У бiлоруську економiку ми не "iнтегрувалися". Добре, що хоч узяли з собою традицiйний украiнський пiдбадьорюючий напiй, бо там у днi фестивалю на торгiвлю цим було накладене табу.
- А як там iз чорнобильськими проблемами?
- Нас скрiзь супроводжувала гiд - викладач музичноi школи, i коли хтось iз наших цiкавився чимось "таким", то жiнка намагалася уникнути вiдповiдi. Ми бачили, що для гомельцiв чорнобильська проблема - це головний бiль. У них теж вiдмiнили багато пiльг, але вони якiсь неговiркi, наче заляканi. У нас на Киiвщинi, я думаю, не менше проблем, але чорнобильцi якось гуртуються, протестують, заявляють, виступають, вiдстоюють своi права, говорять те, що думають, перед урядовцями, депутатами, чиновниками...
Я - не полiтик, а митець, та все ж скажу ось що: у нас е всi пiдстави дружити з бiлоруськими сусiдами, але заздрити iм, що вони мають такого розумного i турботливого "бацьку"-президента, - вибачайте...