 |
 |
 |
Володимир Бiлкей
 |
Коли споконвiчний, вiд дiда-прадiда,
хлiбороб Микола Миколайович Меркотун (на фото) 8 рокiв тому отримав
своi пiвсотнi гектарiв хай i не найкращоi колгоспноi землi, вiн
дивився на свое фермерське майбутне з оптимiзмом. Працював разом
iз сiм'ею на межi людських можливостей. Та робота постiйно чергувалася
з нервовим напруженням бiля чиновницьких кабiнетiв. Але все ж, якось
зводив кiнцi з кiнцями, хоча й бачив, як "совки" душать
фермерiв.
|
Не було жодного випадку, щоб
Микола Миколайович не розрахувався з односельцями, якi допомагали йому
в господарствi. Одного разу навiть останню корову продав, а людям вiддав
зароблене.
- Як справи зараз? - питаю у фермера, переступивши порiг його скромноi хати на краю села Сенькiвки Бориспiльського району.
- Чого тiльки не натерпiвся минулого лiта, - розказуе. - То пекло, то заливало. Не знаеш, iз якого боку, хто i що вдарить. 20 гектарiв пшеницi та 5 гектарiв проса на полях, що люди менi довiрили, було практично знищено водою. А хто винен? Нема такого. Земля довкола Сенькiвки покреслена мелiоративними каналами. Коли пiшли дощi, шлюзи не були пiднятi, й вода хлинула на поля, затопила не одну сотню гектарiв врожаю. Кинувся шукати хазяiна тiеi "мелiорацii" - нi в райуправлiннi, нi в областi такого не знайшлося. Залишено усе те канальне господарство напризволяще. Шлюзовi механiзми розбитi.
Почав просити агронома колишнього колгоспу, переконувати: "Давайте щось зробимо. Там же й ваша земля гине". Поiхали-таки, екскаватором пiдняли шлюзи, спустили воду. Але рибалки порозкручували нашi дроти - i знову потоп.
Iй-бо, вiд усього цього руки опускаються, i все частiше з'являеться думка: "Чи не кинути оце все..." Верхи б'ються за урядовi i мiнiстерськi портфелi, зокрема й у сiльському господарствi. Лунають переможнi реляцii про пiдйом сiльського господарства, а у нас прийдуть вранцi сiльськi дядьки до гаража, потиняються двором, покурять самокрутки, бачать - дiла немае, то й розiйдуться. Нiхто нiчого не знае, як i що робити з тими паперовими сертифiкатами на землю, майно.
I я, й сусiди-фермери вирощували кiлька рокiв цукровi буряки. Тепер полишили цю справу: то чиновники душать, то податкiвцi.
Сумно, сумно, особливо цiеi пори, в Сенькiвцi. Та й не лише там.
- Як справи зараз? - питаю у фермера, переступивши порiг його скромноi хати на краю села Сенькiвки Бориспiльського району.
- Чого тiльки не натерпiвся минулого лiта, - розказуе. - То пекло, то заливало. Не знаеш, iз якого боку, хто i що вдарить. 20 гектарiв пшеницi та 5 гектарiв проса на полях, що люди менi довiрили, було практично знищено водою. А хто винен? Нема такого. Земля довкола Сенькiвки покреслена мелiоративними каналами. Коли пiшли дощi, шлюзи не були пiднятi, й вода хлинула на поля, затопила не одну сотню гектарiв врожаю. Кинувся шукати хазяiна тiеi "мелiорацii" - нi в райуправлiннi, нi в областi такого не знайшлося. Залишено усе те канальне господарство напризволяще. Шлюзовi механiзми розбитi.
Почав просити агронома колишнього колгоспу, переконувати: "Давайте щось зробимо. Там же й ваша земля гине". Поiхали-таки, екскаватором пiдняли шлюзи, спустили воду. Але рибалки порозкручували нашi дроти - i знову потоп.
Iй-бо, вiд усього цього руки опускаються, i все частiше з'являеться думка: "Чи не кинути оце все..." Верхи б'ються за урядовi i мiнiстерськi портфелi, зокрема й у сiльському господарствi. Лунають переможнi реляцii про пiдйом сiльського господарства, а у нас прийдуть вранцi сiльськi дядьки до гаража, потиняються двором, покурять самокрутки, бачать - дiла немае, то й розiйдуться. Нiхто нiчого не знае, як i що робити з тими паперовими сертифiкатами на землю, майно.
I я, й сусiди-фермери вирощували кiлька рокiв цукровi буряки. Тепер полишили цю справу: то чиновники душать, то податкiвцi.
Сумно, сумно, особливо цiеi пори, в Сенькiвцi. Та й не лише там.
