"Село... Мальовниче, загадкове, казкове... Немов гнiздечко серед розкiшного гiлля, причаiлось у затишному куточку Украiни. Виспiвують йому колисковоi дзвiнкоголосi соловейки, пестить i доглядае його золоте сонечко, вмиваеться воно ранковою росою, п'е цiлющу воду дощу. Як не замилуватися ним! Адже воно зачаровуе душу золотим снiгопадом листя, першою пiснею струмка, нiжним танком зими:
Знову й знову ступаю стежинами рiдноi землi. Не може не стискатися серце на цiй чудовiй землi, не може не замилуватися душа красою природи.
А найбiльше я люблю село вранцi. Воно, мовби квiтка, так тендiтно розкривае пелюстки i безкорисливим юним поглядом дивиться в очi. Сонно й лагiдно усмiхаеться чи то польоту дзвiнкоголосоi ластiвки, чи то шматочку талого снiжку. I якось теплiше стае на душi вiд цiеi ранковоi усмiшки, i якась гордiсть оживае в менi за те, що я живу й зростаю на цiй землi, оповитiй щебетанням птахiв, духмяними пахощами трав i сяючим серпанком добра. I я радiю тому, що воно в мене е, мое село..."
Цi рядки написанi випускницею школи Аллою Кошель, юною мешканкою с. В. Олександрiвка. Здавалося б, постае зовсiм молоде село. Та насправдi у вереснi цього року ми вiдзначаемо 230-ту рiчницю заснування Великоi Олександрiвки.
За переказами, першi поселенцi на територii сучасного села з'явилися у 1775 роцi пiсля зруйнування iмператрицею Катериною Великою славетноi Запорозькоi Сiчi.
Кажуть, назву селам, Великiй i Малiй Олександрiвцi, дав помiщик Реверс (який вважав себе iхнiм засновником) на честь дружини Олександри. Назви села отримали вiд кiлькостi дворiв: у Великiй Олександрiвцi iх було на той час 53, а у Малiй - 38.
Пiдтвердженням цих свiдчень е надмогильний камiнь, знайдений у 50-х р.р. ХХ ст., на якому викарбувано: "Здесь покоится прах основателя сей деревни Вильгельма Францовича Ремерса, родившегося 8.01.1771г. и скончавшегося 28.04.1844г."
Пiсля Ремерса власниками земель стали пани Калiновський та Обштейн. Пiзнiше село купив помiщик Краiнський, який мав 1000 десятин землi. Його маеток знаходився на мiсцi сучасноi загальноосвiтньоi школи. Свiдками тих далеких часiв е дерева. Ось уже майже 200 рокiв милуе око жителiв села червоний клен. Дивно, що вiд весни до осенi ця рослина змiнюе 8 разiв забарвлення листя: червоне, темно-червоне, зелене рiзних вiдтiнкiв, а восени знову червоне. Хто ж посадив це дерево? У 1814 роцi, як свiдчать перекази, у центрi В.Олександрiвки французькими вiйськовополоненими був збудований панський маеток i озеленений саджанцями, виписаними iз Францii. За свiдченнями старожилiв, посадковий матерiал був виписаний на багато рокiв наперед, бо ще за часiв радянськоi влади надходили посилки iз Францii з саджанцями й насiнням. Останню посилку одержали у 1947 роцi, але оскiльки вона довго шукала адресата, то посадковий матерiал увесь загинув. До цього часу збереглися ровесники села - 2 липи та красуня тополя.
Сьогоднi В.Олександрiвка - це сучасне украiнське село, яке розростаеться на очах. На його територii проживае 2336 людей (для порiвняння: у 1859 р. мешкало 317 осiб), працюють такi сiльськогосподарськi пiдприемства: ЗАТ "Агро-Регiон", ТОВ "Генетичнi ресурси", ВАТ ПЗ "Олександрiвка" ,промислове пiдприемства ТОВ "Плазма", ТОВ "Продсервiс", ТОВ "Корнор" та 28 приватних пiдприемцiв. А яке розмаiття продукцii?! Молоко i сири, м'ясо i гриби, цукор, квiти i меблi, праски i телевiзори....
Шiсть магазинiв, дитсадок "Iжачок", загальноосвiтня школа I-III ступенiв, школа мистецтв та ремесел, будинок культури, бiблiотека, фельдшерсько-акушерський пункт, перукарня, ощадкаса, вiддiл зв'язку надають олександрiвцям рiзноманiтнi послуги.
Проживають у нашому селi талановитi люди: художники i рiзьбярi, поети i спiваки, танцюристи i музиканти, вишивальницi й гаптувальницi - просто щирi, добрi, працьовитi, гостиннi...
Якщо хочете бiльше дiзнатися про iсторiю Великоi Олександрiвки та сiл, що прилягають: Чубинське, М. Олександрiвка й Безуглiвка, - познайомитися iз iх сьогоденням, запрошуемо Вас вiдвiдати Свято села, яке вiдбудеться 24 вересня у виставковому центрi с.Чубинське. Початок о 14.00 год.